Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


01 Вер 2014

Притча про знак, або Прощення - це наближення до Бога

Читайте більше в рубриці Притчі Бруно Ферреро
 

Ця душевна притча Бруно Ферреро - про прощення, яке робить людину схожою на Бога.

Гарний юнак з ніжними рисами обличчя самотньо сидів в автобусі, не відриваючи свого погляду від вікна. На вигляд було йому трішки більше двадцяти років.

Якась жінка сіла біля нього. Вони перекинулись кількома словами про теплу весняну погоду, що стояла надворі. Несподівано молодші чоловік мовив:

- Я був два роки в ув'язненні. Цього ранку вийшов і ось повертаюсь додому.

З його уст бурхливою рікою лилась розповідь про те, як зростав у бідній, але порядній родині, і як його злочинна діяльність завдала родині болю і сорому.

Впродовж цих років не мав від них жодної вістки. Знав, що батьки його надто бідні, щоб дозволити собі подорож до місця ув'язнення, і надто прості, щоб писати листи. Він і сам перестав до них писати, не отримавши відповіді на жоден свій лист. За три тижні перед звільненням зробив останній відчайдушний крок, який міг би дозволити йому повернутися в сім'ю. Ще раз написав батькам, просив ви¬бачення за прикрощі й розчарування, яких їм завдав.

Вийшовши на волю, сів в автобус, який мав завести його до рідного міста. Траса пролягала поблизу саду й будинку, де пройшло його дитинство і де мешкали його батьки.

У листі написав, що розуміє їх. І щоб полегшити справу, попросив, аби подали знак, який він міг би побачити з вікна автобуса. Якщо йому вибачили і згідні, щоб він повернувся, нехай пов'яжуть білу стрічку на яблуньку у їхньому садку. Коли ж знака не буде, хлопець, не виходячи з автобуса, за¬лишить місто і більше ніколи не потурбує своєї родини.

Автобус наближався до пункту призначення, юнак нервував усе більше. Страх, що не побачить стрічки, став та¬ким сильним, що боявся сам дивитись у вікно.

Вислухавши його розповідь, жінка запропонувала:

- Поміняймось місцями. Я буду дивитись у вікно. Автобус продовжував їхати. Минули іще декілька будинків. Враз жінка побачила дерево. Легенько торкнула хлопця за плече й, стримуючи сльози, промовила:

- Поглянь! Поглянь! Дерево усе обвішане білими стрічками!

 

Ми дуже схожі на звіра, коли вбиваємо. Дуже схожі на людей, коли осуджуємо, Дуже схожі на Бога, коли вибачаємо.

 

 

Джерело - "365 коротких історій для душі" Бруно Ферреро, видавництво "Свічадо"

Фото livingradiantjoy.com

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему