Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


11 Жовт 2012

УСМІХ НА СВІТАНКУ

Читайте більше в рубриці Притчі Бруно Ферреро
 

Якийсь час Рауль Фоллєро перебував у шпиталі для прокажених на одному з островів Тихого океану. Там панували відчай, огида, жах, лють. Всюди повно калік — живих мерців. Втім, був серед цих понищених людських тіл і спустошених душ один прокажений досить похилого віку, який мав надзвичайно ясні й усміхнені очі. Він терпів тілесний біль, як і його нещасні товариші, але виявляв свою любов до життя, поборюючи відчай і ніжно поводячись з іншими.


Зацікавлений цим правдивим чудом життя у такому пеклі, Фоллєро хотів зрозуміти, що могло давати таку наснагу до життя знищеному проказою старцеві.
Він непомітно спостерігав за ним і відкрив, що кожного дня перед світанком старець ішов до залізної сітки, що огороджувала шпиталь, завжди сідав на тому самому місці і чекав. Ні, не на велич і красу світанку на океані, ані на сонце.
Чекав, аж поки з другого боку огорожі не з’являлася жінка, така ж старенька, як і він, з обличчям, покритим тоненькими зморшками, з очима, що світилися добротою.
Жінка нічого не говорила, тільки мовчазно і стримано усміхалася. Але від того усміху прокажений яснів на лиці і також відповідав усміхом.
Мовчазна розмова тривала тільки кільканадцять секунд, і старий знову плентався до свого місця в шпиталі.
I так щодня. Немов щоденне причастя. Прокажений, накормлений і підкріплений тим усміхом, міг жити ним і зносити нові муки, аж до нової зустрічі.
Коли Фоллєро спитав старого, хто та жінка, він відповів:
— Моя дружина. Перш ніж я прийшов сюди, вона таємно лікувала мене, як могла. Один чаклун дав їй якусь мазь, і вона щодня намащувала мені лице… крім маленької частини, щоб могти там мене поцілувати… Але все даремно… Тоді привела мене сюди, але не покинула… I коли я щодня бачу її, то знаю, що ще живу. Мені ще хочеться жити тільки для неї.
Напевно, хтось сьогодні вранці усміхнувся до тебе, хоч ти і не зауважив цього. Напевно, нині хтось чекає на твій усміх.
Якщо увійдеш у храм і прислухаєшся до тиші, то почуєш, що Бог — перший приймає тебе з усміхом.

 

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі».

 

Фото neverlooseyoursmile.files.wordpress.com

Поділіться з друзями: