Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


12 Бер 2013

ТАЄМНИЦЯ РАЮ

Читайте більше в рубриці Притчі Бруно Ферреро
 

Здоровенний та не надто чемний самурай прийшов до низенького буддійського монаха і каже: "Монаше, скажи мені, що таке пекло, а що - небо?"

Монах поглянув на дужого воїна і зневажливо відповів:

- Сказати тобі, що таке небо і пекло? Я не можу тобі цього пояснити. Ти брудний і смердиш. Ти - ганьба касти самураїв. Геть від мене! Не можу терпіти тебе!

Самурай розлютився, почав тремтіти. Його лице так почервоніло від гніву, що не міг і слова промовити. Витягнув меч і підніс його, щоб убити монаха.

- Це - пекло, - прошепотів спокійно монах.

Самурай знітився. Скільки ж співчуття і жертовності!

було в тому малому монахові, який ризикував власним життям, щоб пояснити йому, що таке пекло! Поволі він опустив меч. Відчув спокій і вдячність - його лице проясніло.

- Це є небо, - прошепотів спокійно монах.

 

Проживши довге і героїчне життя, один відважний самурай потрапив до раю. Але йому було дуже цікаво подивитися на пекло, і ангел задовольнив його бажання.

Самурай опинився в дуже великому залі, посередині якого стояв стіл, заставлений тарілками зі смачними пахучими стравами. Але ті, що сиділи навколо столу, були бліді, худі, майже скелети... Вони викликали жаль і співчуття.

- Як це можливо? — спитав самурай у провідника. — Адже перед ними стільки страв!

-Дивись: усі, що приходять сюди, одержують дві тонкі палички замість виделок, але вони дуже довгі, і їх треба тримати за кінець. Тільки так можна занести їжу до рота.

Самурай здригнувся від жаху. Страшна кара для тих бідолах: які б зусилля вони не робили, не могли донести до рота ані крихти.

Він не хотів уже більше це споглядати і попросив повернутися до раю.

Але там також на нього чекала несподіванка: він побачив великий зал, такий самий, як у пеклі. У ньому було безліч людей, а на столі - незліченна кількість тарілок зі смачними і пахучими стравами.

Люди також мали по дві тонкі палички (півтораметрові), і треба було тримати їх за кінець, щоб наколоти на них їжу.

Та була одна особливість: люди, що сиділи навколо столу, були веселі, ситі, здорові.

- Як таке може бути? - спитав самурай.

Ангел посміхнувся і пояснив:

- У пеклі всі хочуть брати їжу для себе, бо так робили все своє життя. Тут - навпаки: кожний бере їжу не для себе, а дає її іншим.

 

Небо і пекло - в твоїх руках. Сьогодні й щодня.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»

 

 

 

 

 

 

 

Фото http://www.wallpapergate.com

Поділіться з друзями: