Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


19 Черв 2015

Притча про силу любові

Читайте більше в рубриці Притчі Бруно Ферреро
 

НародUA публікує притчу Бруно Ферреро про силу любові. Любов - це "чарівний філософський камінь", який може перетворювати "багнюку" на "золото".

В околицях Вифлеєму жив собі один вовк. Він був справжнім пострахом для тутешніх пастухів, які мусили цілими ночами стерегти від нього стада своїх овець. Хтось із пастухів завжди залишався на сторожі, а вовк усе ходив голодний, підступний і злий.

Та ось настала дуже дивна ніч. Пасовиська сповнилися світлом, музикою і життям. Скрізь звучали дивовижні ан­гельські пісні. Народилося дитятко - такий маленький ро­жевий клубочок.

Вовк здивувався, що прості суворі пастухи, всі як один, побігли, аби уздріти дитя. «Скільки метушні через це люд­ське щеня», - подумав про себе вовк і крадькома рушив услід за пастухами. Коли побачив, що пастухи заходять до стаєнки, зупинився у тіні і став чекати.

Пастухи принесли дари, привітали чоловіка і жінку, ша­нобливо поклонилися дитині і вийшли. Чоловік і жінка, ви­снажені, стомлені працею і неймовірними пригодами, що їм приніс той день, заснули.

Хитрий вовчисько лише о цій порі пробрався до стаєн­ки, отож його ніхто не помітив, хіба дитя. Воно відкрило свої великі оченята і дивилося на видовжений вовчий писок, а звір крок за кроком, поволі, але невблаганно підходив що­раз ближче. Вовк відкрив пащу, висолопив гарячого язика, а очі його горіли, немов жарини. Проте дитя не виявляло ознак страху.

«Ласий шматочок», - подумав вовк. Його гарячий подих уже сягав дитини. Звір увесь зібрався, аби схопити крихіт­ну здобич.

І в ту саму мить дитяча рука, немов маленька тендітна квітка, ласкаво й ніжно погладила його по голові. Уперше хтось так доторкнувся до його жорсткої і кудлатої щети­ни. А далі голосом, якого вовк зроду не чув, дитя сказано: «Вовче, я дуже люблю тебе».

І тоді у темній стаєнці сталося щось неймовірне. Вовча шкіра розтріслася і впала на землю, а з неї з’явився чоло­вік, який тут же упав на коліна, поцілував рученята дитятка і став у тиші молитися. Потому той, хто був спершу вов­ком, вийшов зі стаєнки і з піднесеною догори головою зві­щав усім: «Народилося Боже Дитя, яке дасть вам справжню свободу! Прийшов Месія, Він нас перемінить!»

Перемінювати створіння через любов - такий був Божий план. Можливо, вдається він лише з тваринами...

 

Джерело - Бруно Ферреро "365 коротких історій для душі", Фото - imagui.com

Поділіться з друзями: