Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


27 Жовт 2012

ОПОРА

Читайте більше в рубриці Притчі Бруно Ферреро
 

Гнучке деревце у саду прив’язали до міцного ясеневого кийка. Кийок служив деревцеві за опору й охорону, допомагав йому, щоби зростало струнким. Коли вітер запрошував у танок, юне деревце похитувало своєю щораз буйнішою кроною, розгойдувалося і кричало:

- Відпусти мене, прошу, чому ти так міцно мене тримаєш? Дивись-но: усі гойдаються на вітрі. Чому ж я маю стояти мов укопане?».

 

- Зламаєшся, — незмінно відповідав кийок. — А крім того, можеш стати перехнябленим і перекривленим карликом.

 

- Ти — старий заздрісник. Облиш мене!

 

Молоде деревце з усіх сил намагалося звільнитися, проте кийок рішуче стояв на своєму і був твердий як ніколи.

 

Одного літнього вечора розпочалася страшна буря — із громами й блискавицями, із градом. Деревце, ухиляючись від шаленого вітровію, натужно скрипіло, а його крона трохи не стелилася по землі. Пориви вітру були такі сильні, що, здавалося, ось-ось вирвуть деревце з корінням.

 

- Ось і кінець, — подумало деревце.

 

- Тримайся!” — скрипів старий кийок. Він зібрав усі свої сили і чинив опір стихії.

 

Виснажливе змагання тривало ще довго. Деревце вціліло, а старий кийок зламався. Від нього залишились лише два цурпалки. Молоде деревце усе зрозуміло і заплакало.

 

- Не полишай мене! Я так тебе потребую!

 

Та на його ридання нікому було відповісти. Уламок кийка так і залишився прив’язаним до стовбура деревця, начеб прагнув востаннє його обняти.

 

І нині перехожі зі здивованням дивляться на міцне дерево, яке на вітрі ніжно гойдає сухий цурпалок.

 

У давні часи в одній країні немічних старців заводили у неприступні гори і залишали там на самотню смерть. Якось один молодий чоловік завів туди свого старого батька. Коли син шукав для нього місця на скелях, батько промовив:

 

- Заведи мене трохи вище.

 

- Чому? — спитав син.

 

- Бо тут я залишив був свого батька. Не хочу померти в тому самому місці.

 

Син зрозумів, що за якихось тридцять літ з ним станеться те саме. Він обіпер батька на своє міцне плече і повів додому.

 

 

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі».

 

Фото: wallpaper.zoda.ru

Поділіться з друзями: