Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


03 Січ 2013

НА ДОЛИНІ

Читайте більше в рубриці Притчі Бруно Ферреро
 

Дитину, що мешкала у долині, страшенно вабили гори, що виднілися ген-ген на обрії.

Вкриті синюватою паволокою, спрямовані у небо, вони здавалися хлопчині райським куточком, напротивагу до суворої сірої землі, на якій він мешкав.

Коли хлопець виріс і став чоловіком, він таки рушив на поклик, маючи намір добратися до того чарівного місця.

Подорож тривала довго, через яри та долини.

Виснажений важкою дорогою, чоловік урешті видерся на вершину гори. Однак, глибоко розчарований, побачив, що гори насправді не голубі, а сірі і дикі - безладно нагро-маджене каміняччя. Видовище це було аж ніяк не краще від місцини, яку він покинув. Та враз на обрії він уздрів ще одні гори - синьо-фіялкові, осяяні золотавими променями.

Чоловік знову подався у мандрівку. Треба було немало часу, аби до них добратися. Але й там, коли він підходив ближче, авреол із блавату зникав і перед мандрівцем залишалися сірі скелі і випалена трава. Та небокрай знову явив йому щось блакитно-рожеве. Чоловік далі рушив у дорогу...

І завжди на нього чекало розчарування: коли доходив до нової землі, вона виявлялася суворою, висохлою і сірою.

 

Лиш сягнувши старости, чоловік нарешті зрозумів, що його пошуки марні; він постановив повернутися назад - туди, звідки вирушав у далеку мандрівку.

Усі краї, які він колись полишив, тепер здавалися йому небесно-блакитними, осяяними дивовижним золотавим світлом.

 

"Цей день почався погано, і виглядало, що скінчиться ще гірше. Автобус, як завжди, був переповнений. Мене штовхали зусібіч і це не додавало радости.

Раптом я почула голос, що долинав з передньої частини автобуса: "А правда, гарний день?"

Через тисняву мені не було видно чоловіка, який це мовив, а він вів далі: описував весняний пейзаж, звертав увагу пасажирів на церкву попереду, на парк, на цвинтар, на вояцькі казарми. Невдовзі усі пасажири вже визирали через автобусні віконця. Його захоплення мало таку силу, Що я вперше за цілий день посміхнулася."

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»

 

 

 

 

 

 

 

Фото 7themes.su


 

Поділіться з друзями: