Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


29 Груд 2012

ГВИНТИК

Читайте більше в рубриці Притчі Бруно Ферреро
 

У корпус величезного корабля був вкручений гвинтик. Маленький і непримітний, він нічим не відрізнявся від багатьох інших, таких же пересічних гвинтиків, що з'єднували дві величезні сталеві плити.

Під час довгої подорожі через Індійський океан маленький гвинтик усвідомив, що йому обридло це сіре і непомітне існування (за всі роки не знайшлося нікого, хто принаймні подякував би йому за працю). Гвинтик заявив: «Все, з мене досить! Йду геть!»

«Якщо ти підеш, то й ми також підемо», - сказали інші гвинтики.

І справді, щойно він почав розкручуватися, вовтузячись у своїй невеликій комірчині, іншим теж прийшло бажання викрутитися. Кожна хвиля, що напливала на корабель, допомагала їм визволятися.

Тоді й цвяхи, які тримали вкупі корпус корабля, запротестували: «Якщо так, то й ми залишимо свою справу...»

«На милість Божу, опам'ятайтеся! - волали до гвинтиків сталеві плити. - Якщо не буде кому втримувати нас укупі, ніхто з нас не виживе!»

Бунт маленького гвинтика, який відмовився виконувати свій обов'язок, умить перекинувся на інші частини величезного корабля.

Корабель, який упевнено розтинав могутні хвилі океану, тепер почав жалісно скрипіти і деренчати.

Тоді всі панелі, вузли, рейки, гвинтики і навіть найменші цвяшки звернулися до бунтівного гвинтика з проханням відмовитися від свого задуму.

«Корабель розсиплеться, потоне, і жоден з нас вже не побачить рідної землі».

Щойно тепер гвинтик відчув себе в центрі уваги і раптом зрозумів, що він є набагато важливішим, ніж дотепер йому здавалося. Він вирішив повідомити всіх, що залишається на своєму місці.

 

Коли світ уже спить, я дивлюсь на нього через вікно.

Я бачу тишу,

що вдень бриніла життям.

Бачу тіні, що зненацька з 'являються і розпливаються по землі.

Я притискаю до шиби своє лице - хоч його майже не видно, все ж воно присутнє.

Саме тоді, коли тиша пронизує землю, я лічу тіні -

на піску, на бруківці, на моєму житті.

І хоч знаю, що я - лишень

згусток живої матерії,

все ж обіцяю Богові,

що, перш ніж згасне моє життя,

я доведу світові, що жив тут

Венді, 12 років

 

 

 

 

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»

 

 

 

 

 

 

 

Фото sinz-racing.com

 

Поділіться з друзями: