Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


30 Квіт 2013

ДВА МАНДРІВНИКИ

Читайте більше в рубриці Притчі Бруно Ферреро
 

Двоє мандрівників піднімалися звивистою стежкою, холодний вітер дув їм просто в лице. Ось-ось мала початися снігова буря. Між скелями вже було чути свист страшного вихору. Йти було все важче і важче. Вони знали, якщо вчасно не дійдуть до притулку, то загинуть у сніговій заметілі.

Мандрівники вже зовсім вибилися з сил, а густий холодний сніг заліплював їм очі. Нараз почули сильний стогін із прірви. Якийсь бідолаха упав туди і благав про допомогу.

Один сказав:

- Це доля! Той чоловік - засуджений на смерть. Поспішаймо, бо скінчимо так, як він.

І прискорив крок, нахиляючись вперед. Другий, натомість, пожалів бідолаху і спустився вниз. Знайшов його, завдав собі на плечі й продовжив свою мандрівку вже з важкою ношею.

Темніло. Стежку було ледь видно. Мандрівник, який допомагав пораненому, уже геть знесилів. Несподівано він побачив світло в колибі. Це додало йому сили. Та раптом ногою зачепив за щось тверде, що лежало поперек стежки. Нахилився і сповнився жахом: під снігом лежав уже закостенілий його товариш по подорожі. А милосердний мандрівник уникнув смерті тільки тому, що докладав усіх сил, аби врятувати того бідолаху, який упав у прірву.

 

Дівчина була в поганому настрої. Все було проти неї, все її дратувало. Багато вимагають у школі, вдома, надто багато... Та ще й мама вже в котрий раз читає їй нотації...

Дочка насупилася ще більше. Потім, дивлячись мамі просто в очі, голосно сказала:

- Мамо, мені вже обридли твої повчання. Чому, натомість, не обіймеш мене сильно-сильно? Жодна порада не поможе мені більше від твоєї ласки.

Мати дуже здивувалась. Очі дочки благали обіймів. Непевним голосом і майже з плачем сказала:

- Хочеш... ти хочеш, щоб я тебе обняла? Знаєш, я також хочу, щоб ти мене обняла...

І вони обнялись, зі сльозами радости в очах.

 

Кожний з нас потребує потіхи і розради, конкретно-го вияву любови. Але ми часто є надто стримані, надто боязкі, щоб виявити наші правдиві почуття. І ховаємо їх за холодною й суворою маскою, зі страху, щоб інші не побачили нашої «слабкості».

Але тільки теплота серця може врятувати нас від великого холоду нашої епохи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»

 

 

 

 

Фото http://www.nationalgeographicassignment.com

Поділіться з друзями: