Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


06 Груд 2012

ДОСТАТНЬО

Читайте більше в рубриці Притчі Бруно Ферреро
 

В одному краю сталася велика посуха. Спершу пожовкла, а згодом і висохла трава. Зів'яли й поникли кущі та дерева. Не було жодної краплі дощу з неба, ані жодної росинки із землі.

Малі й великі звірі гинули від спраги.

Тільки найсильніші спромогалися на рішучий крок і залишали цю пустелю смерти.

А посуха і далі лютувала. Навіть старі й могутні дерева з глибоким корінням втратили листя. Повисихали джерела, русла струмків і річок.

Вижити вдалося лишень одній квіточці, і то тільки тому, що вона росла поблизу джерела, де ще лишалося трохи вологи. Джерело, спостерігаючи, що діється довкола, тяжко журилося: «Усе висохло і неминуче помре. А я не можу цьому зарадити. Який сенс мають ті краплини вологи, що я даю?»

Старе дерево, що росло неподалік, почуло бідкання джерела і, поки зробило останній подих, прошепотіло: «Ніхто не очікує від тебе, щоб ти зросило цілу пустелю. Твоє завдання - зберегти життя однієї квітки. Тільки це і більше нічого».

 

Кожен з нас відповідає за якусь квітку. Але коли ми починаємо нарікати, то одразу ж забуваємо про свої обов 'язки і впадаємо в смуток.

Професор, закінчуючи лекцію, звернувся до студентів: «Чи є якісь питання?»

«Пане професоре, скажіть, будь ласка, в чому сенс життя?» - запитав один студент

Його товариші вже прямували до виходу, але, почувши питання, з цікавости зупинилися. Професор уважно поглянув на студента, бажаючи зрозуміти, чи питання було поставлене серйозно, чи жартома. Тоді сказав:

«Я відповім вам».

Він дістав з кишені штанів портмоне, а з нього - маленьке кругле дзеркальце розміром з велику монету.

Хвилину помовчавши, заговорив: «Коли почалася війна, я був іще дитиною. Одного разу я знайшов на вулиці розбите дзеркало і взяв собі найбільший осколок. Оце, власне, він і є. Я почав ним бавитися і дуже тішився, що можу за його допомогою посилати сонячні зайчики в такі закапелки, куди ніколи не проникало світло: в глибокі темні діри, щілини і закамарки. Я зберіг це маленьке дзеркальце. А ставши дорослим, зрозумів, що воно для мене ще важливіше, ніж раніше. Завдяки йому я збагнув, що моє життя теж може передавати світло.

Я також частина дзеркала, цілість якого залишається для мене незнаною. І сам по собі, і своїми ділами я можу передавати світло - світло правди, співчуття, розуму, добра, чуйности. Це світло повинно досягати найтемніших куточків людського серця, щоб хоч трохи його змінити. Можливо, це побачать інші й теж захочуть робити щось подібне.

Саме в цьому, на мою думку, полягає сенс життя».

 

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»

 

 

Фото adonis-crimea.com.ua

Поділіться з друзями: