Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


18 Лип 2013

Cтарий і поцілунок, або Притча про щастя

Читайте більше в рубриці Притчі Бруно Ферреро
 

Ця притча Бруно Ферреро - про щастя і любов.

Жив собі колись один старий, що ніколи не був молодим. І тому не навчився жити. А не вміючи жити, не відав, як належить умерти.

Не знав ні надії, ані тривоги; не розумів, як то плакати і як сміятися.

Ні переймався, ні чудувався тим, що діялося на світі.

Збавляв дні, нудьгуючи, - сидів на порозі своєї домівки, втупивши очі в землю. І навіть жодним поглядом не вшанував неба - цього лазурового кристалу, який Господь Бог і для нього щодня начищав тонкою ватою хмар.

Якийсь подорожній, бувало, запитував його про се чи про те. Адже ж було йому так багато літ, що люди гадали, мовби він дуже мудрий, і прагнули відщипнути дещицю від його знаття.

- Що ми повинні робити, щоб осягнути щастя? - питали його молоді.

- Щастя - то вигадка дурнів, - відповідав старий.

Приходили люди шляхетної душі, вони прагнули стати корисними для ближніх.

- Що маємо діяти, щоб допомогти братам нашим? - питали вони.

- Хто присвячує себе людям, той божевілець, - відказував старий з недоброю усмішкою.

- Як спрямувати дітей наших на путь добра? - питали батьки й матері.

- Діти - мов ті змії, - була відповідь. - Вони здатні лиш ранити батьків отруйним жалом.

Поети й художники також зверталися до старого, вважаючи його за справжнього мудреця:

- Навчи нас, як виражати почуття, що їх носимо в душі.

- Краще б мовчали, - бурмотів той під ніс.

Мало-помалу гіркота його і злоба стали поширюватися, світ навколо нього перемінився на похмурий закутень, у якому не росли квіти, не співало птаство, де лиш віяв крижаний вітер Песимізму (так і звався отой злобливий старий). Любов, доброта і великодушність, заморожені подувами смертоносного вітру, в'янули й висихали.

Те все не могло подобатися Богу, тож Він постановив якимось чином зарадити лихові.

Підкликав Бог дитинку і мовив:

- Піди поцілуй он того бідолашного старенького.

Дитя обвило шию старого своїми ніжними пухленькими рученятами й поклало вільготний, дзвінкий цілунок на його пооране зморшками обличчя.

Вперше у житті старий здивувався, ба більше - був приголомшений. Його недовірливі очі зненацька заблищали. Ніхто ж бо ніколи не цілував його.

Так розкрилися йому очі на Божий світ, а по тому, з блаженною усмішкою на вустах, - упокоївся.

 

Часом і справді достатньо одного-єдиного поцілунку. Одного «люблю тебе», хай навіть мовленого пошепки. Одного соромливого «дякую». Одного щирого відгуку. Адже так легко зробити когось щасливим.

Чому ж не робимо?

 

Із книги Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»

Фото deviantart.com


Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему