Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


12 Бер 2014

Тварини - брати наші «рівні», або «Колокол звонит по тебе»

Читайте більше в рубриці Соціум
 

Хто вирішив, що ми розумніші за них, тварин? На тваринах проводять експерименти. Тварин показують в цирку. Тварини сидять в зоопарку-тюрмі. За ними полюють. Їх травлять собаками в затравниках. Люди, чи нормальні ми, якщо катування живих істот, які відчувають біль, не вважається в нас чимось надзвичайним?

– Люди, – Геральт повернул голову, – любят выдумывать страшилищ и страхи. Тогда сами себе они кажутся не столь уродливыми и ужасными. Напиваясь до белой горячки, обманывая, воруя, исхлестывая жен вожжами, моря голодом старую бабку, четвертуя топорами пойманную в курятнике лису или осыпая стрелами последнего оставшегося на свете единорога, они любят думать, что ужаснее и безобразнее их все-таки привидение, которое ходит на заре по хатам. Тогда у них легчает на душе. И им проще жить.

Анджей Сапковский

 

Великие люди способны на великую доброту.

Сервантес

   

„Диви, яка змія, утя-путя!” – казали батьки дитині, заглядаючи в тераріум. „Як же набридли ці ідіоти”, – думала змія. Ви вважаєте, такого не могло б статися? Хто вам сказав? Хто вирішив, що ми розумніші за них, тварин? Учені? Ті самі, розуму яких вистачило на створення нашої цивілізації? Цієї самої, де люди живуть в бетонних коробках, і щодня дихають смердючим газом, і вже давно забули, яке на смак нехімізоване яблуко. Політики, звитяги яких вистачило на дві світові і безліч дрібних воєн, світ, де вбивають і гвалтують... Ви чули, щоб звірі вбивали одне одного просто так, за гаманець?  

Уявімо, що вся історія нашої цивілізації пішла іншим шляхом. Ми не відділилися від природи і живемо так, як інші жителі нашої планети, культурно, але природно. На цьому місці прийнято посміхнутися і уявити неандертальця на дереві. Але ми посміхатися не будемо, оскільки маємо достоту розуму, щоб прорахувати: якщо вже ми вигадали все, що маємо, висотуючи з планети всі соки, то вигадали б, як розвивати свою культуру й побутові зручності в природному середовищі. Без електроприладів, через випромінювання яких ми тупіємо, без моди, яка диктує нам думки, без потреби добувати гроші на харчування, перетворюючись на офісний планктон. Раніше стелею нам служили зорі, а килимом трави, замість телевізора – ліси і моря, пустелі і гори. Ми винаходили, а зараз працюємо над новими прибутковими проектами, ми мріяли про подвиги, а зараз маримо соціальним статусом.

Замість безмежжя світу в нас є чотири стіни, робота, на яку ми витрачаємо 8-12 годин щодня (а коли жити?). Ах, і на завершення особистої історії – бюро похоронних послуг. Все розписано за нас. Ми завоювали весь світ, а свободу вибору втратили. Мабуть, це ціна за перетворення на монстрів, яку ми платимо. Бо багато з нас вирішило, що мають владу вирішувати, кому жити, а кому помирати. Про що я? Ось про що: ми поводимося з тваринами так, наче найстрашніше, що створила природа – це людина. Спочатку дивимося гарні фото тварин у Інтернеті, не намилуємося пухнастиками, а потім їх їмо. Ми звикли: декоративний кролик у клітці і рибки в акваріумі – друзі. А кролик чи норка на шубу – це вже десь те хутро з неба взялося. І рибна запіканка – це просто м’ясо. Воно теж ніколи нікому не належало... Коли їсте – просто уявіть, що ви їсте. Звідки взялося це м’ясо. Весь процес його появи. Зможете ви далі їсти? 

Люди іноді кажуть: "У тварин нема почуттів, тому м’ясо можна вживати". Але коли їсте котлету, знайте, що корова, яка начебто нічого не відчуває, може образитися, якщо з неї сміються.

Це науково доведений факт, перевірений особисто мною. Була я одного разу в селі, вирішила перевірити, чи образиться корова, і почала показувати на неї пальцем та сміятися. Після чого перед коровою довелося вибачатися. Хто знає, якщо мій кіт розуміє слова, то, може, й Білка все зрозуміла і перестала сердитись. Принаймні, припинила від мене відвертатися.

Отож, любі друзі, щоразу, коли їсте гуляш, уявляйте, що ця істота, можливо, мріяла літати або дізнатися, де заходить сонце... Чомусь багато хто думає, що собака його любить, а телятко, м’ясо якого було з’їдено на обід, нікого не любило.

Одних ми глядимо і любимо, а інших – їмо? У спілкуванні з міліціонерами є одне правило – розмовляйте з ними, тоді ви для них будете людиною, а не незнайомим „порушником”, вас важче буде бити. Люди не їдять котів і собак – це наші друзі, мислячі істоти. Усім, хто не має таких лукавих очей і пухнастих вушок, пощастило менше. Декоративний кролик – не харчі. А звичайний – харчі. Але ж друзі, „декоративний” – тільки слово. Як легко погратися зі словами! Легко їсти м’ясо, коли не задумуєшся, що їси.

Уявімо, що нас помітила високорозвинена раса інопланетян, для яких ми – корова. Вони мають такий рівень розуму і розвинені почуття, що ми для них – твар безсловесна. І що? Вони будуть нас їсти. Так-так, нас. Уявіть: ведуть на забій молодого хлопця або дівчину, ніжних на смак, свіжих. Він/вона пояснюють, що в нас теж є своя цивілізація, ми колись теж розвинемося й будемо не гірше за них, ми  відчуваємо, любимо, хочемо жити! А вони навіть не припустять, що то мова, слова, крик про пощаду. Просто якесь „мукання” або „бекання”. Ми ж не розуміємо корів, овець, риб...

Людині потрібні білки, тобто м’ясо, вважаємо ми. Білки допомагають нам бути сильними й енергійними – вважають люди, що вживають м’ясо. Але ж у Тибеті шаолінські монахи вживають лише рослинність, злаки і фрукти, і їхня надлюдська сила десь береться... А твердження про те, що людина створена м’ясоїдом, взагалі смішне. Один зі способів визначити, чи м’ясоїдна тварина в палеонтології (наука про давніх тварин і рослин) й зоології – подивитися на зуби. Якщо гострі – хижак, еволюція наділила „кликами”, щоб рвати і пережовувати м’ясо. Якщо зуби „тупі” – вони призначені пережовувати рослини. Подивіться на свої зуби. Вони гострі? Ні. Ось і все. І в пітекантропів зуби теж були не гострі. Ми не створені їсти м’ясо. 

 

Ми носимо шкіряний одяг і шубки. Справедливо було б, щоб кожна дамочка, яка хоче шубу, здерла б шкіру з милого „няшного” пухнастика самостійно. Те, що ви особисто не вбиваєте, а лише купуєте річ із чиєїсь шкіри, нікого не виправдовує. Цікаві ми: купувати крадене вважаємо за злочин, а купувати вбите – ні.

 

Чудово було б, щоб кожен, хто купує косметику і побутові засоби та не дивиться, чи випробовували їх на тваринах, побував в центрі таких експериментів і побачив тортури, яких зазнають там. Кроликів, собак і мавпочок закріплюють так, щоб вони не могли рухатися, і капають в заздалегідь зроблені рани чи прямо в око пекучі побутові засоби. „Науковцям” треба дізнатися, настільки сильним буде опік. До кінця експерименту більшість тварин ламає шию в намаганні звільнитися. Люди, заради того, щоб у нас були помади і порошки для чищення плити, катують живих істот, причому моторошними способами! І це з урахуванням того, що можна цього й не робити, просто експерименти без тварин трохи дорожчі.

Задумайтеся: щоб не катувати, треба трохи доплатити. Чесно? Якби альтернативи не було, і косметика та побутова „хімія” могли б існувати тільки завдяки болю, якого я навіть уявити не можу (капніть собі засобом, який може роз’їсти іржу, в око), я б замінила це все добро на сік розтертих рослин чи щось таке для обличчя. Та хоч на акварельну фарбу! „Хімію” - на сажу і соду для сантехніки. Не фарбувалась би зовсім. Але я б знала, що в мене немає крові на руках. І тортур на совісті.  Моторошних тортур. Я не сама їх чиню. Але я знаю. Мушу знати. Бо це робиться з моєї мовчазної згоди.

На тваринах проводять експерименти. Тварин показують в цирку. Тварини сидять в зоопарку-тюрмі. За ними полюють... Їх травлять собаками в затравниках. Знаєте, що це таке? Коли на лисичку, ведмедя чи вовка напускають собак, які рвуть живу істоту. Далі ледве живу тварину по живому зашивають, щоб істота могла переставляти ногами, і випускають знову... І так доти, доки вже не зможеш зашити. За що ви так, люди? Убивць і ґвалтівників людей садять до тюрми, а кати і вбивці тварин ходять на волі... Люди, чи нормальні ми, якщо катування живих істот, які відчувають біль, не вважається в нас чимось надзвичайним? Якщо ми дозволяємо існувати затравникам?

 

Власне, чому дивуватися. Ми, люди, робимо з тваринами те, що і з собою. Ми живемо в смердючих містах, тонемо в горах сміття, у злочинності. Ми вбиваємо, катуємо, знущаємося так страшно, що жодному Стівену Кінгу не спаде на думку. І найгірше те, що багато хто з нас не робить цього особисто, але знає, що відбувається, і нічого не робить. Але ми… Ми мріємо, співаємо, любимо, створюємо нове. Ми не злі по суті своїй. Ні. Ми просто постійно забуваємо, що дзвін дзвонить по нас. Ми не злі. Ні. Але часто – байдужі.

Людська душа – велич добра і ницість бруду. Але поки ми будемо обирати між добром і злом, то можемо повбивати всіх істот, що живуть поряд з нами. Величних, дивовижних. Ми ще не встигли з ними подружитися, навчитися співіснувати, зате вже встигли винищити більшу половину з них... Їм, на відміну від нас, вдалося зберегти найголовніше: гармонію з природою. Із Землею. З своєї Матір’ю. Кожна їхня дія визначена тим, що всі мають право на життя. Можлива боротьба за їжу і місце під сонцем, але вона у них чесна. Полювання? Не більше, ніж треба для харчування. Сексуальний інстинкт? Але в них немає зґвалтувань. Ці істоти не будували храмів і не писали книг, але вони все ще мають стелю-небо над головою і килим трав під лапами.

Звідки нам знати, що думає лис, коли крадеться осінніми кущами? Що думає сокіл, ширяючи поглядом по хребтам гір? Що відчуває кит, вивчаючи морські глибини? Що відчуває сова, сидячи вночі на дереві, коли навколо йде сніг, а хурделиці танцюють між деревами? От би й нам так. Відчувати могутність своєї Землі-Матері, а не гнатися за айфонами, дорогими автомобілями, статусними ганчірками...

Тварини і рослини не вбивають себе самі, а ми – вбиваємо. І себе, і їх, і планету. На все життя запам’яталося, як мій вчитель географії розповідав: протріть глобус мокрою ганчіркою, і отой шар водички, що лишиться – товща океану відносно до Землі-глобуса. Та й то – тканина має бути ледве волога. Отож, ми на цій планеті – як мікроби. Тварини й рослини поводяться як корисні бактерії, а ми – як вірус. Вони – одна з частин системи, яка сама себе розвиває і всім забезпечує. А ми обрали шлях вірусу – захопив, освоїв під себе, випив усі ресурси, пішов далі. Якщо вчасно не змінитися, планета колись почне лікуватися...

 

Але вихід є. Потрібно перестати намагатися царювати в світі, де немає царів і підлеглих, а є лише брати і сестри. 

 

 

Фото www.businessinsider.com

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему