Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


24 Лют 2012

Трагікомедія транссексуала: паспорт в обмін на операцію

Читайте більше в рубриці Соціум
 

Нещодавно я познайомилася з транссексуальною жінкою. Я спробувала зрозуміти її особливість, її біль, її соціальну драму, яка в українських реаліях більше схожа на трагікомедію. Нижче – поясню чому. Я вже місяць «живу» із цим матеріалом, намагаючись якомога повніше розкрити цю тему – правовий захист транссексуальної людини.

Перша стаття під назвою «Транссексуал шукає роботу, або Історія одного перевтілення» вже вийшла в «Українській правді. Життя» від 6 лютого 2012 року. У ній подана історія Єви, яка, народившись у «чоловічому тілі», долає нелегкий шлях, щоб нарешті жити повноцінним життям.

 

Наразі я хочу розглянути інший аспект – які існують в Україні закони й документи, які регламентують життя транссексуальної людини, і наскільки ці закони «законні».

 

Що таке транссексуальність

 

Транссексуал – людина, чия гендерна ідентичність протилежна вродженій біологічній статті. Іншими словами, дитина, народжена хлопчиком відчуває себе дівчинкою, і навпаки, дитина, народжена дівчинкою відчуває себе хлопчиком.

 

Біологічна й гендерна невідповідності спричиняють внутрішній конфлікт людини. Усвідомивши себе транссексуалом, людина намагається привести своє тіло у відповідність із бажаною статтю. Виділяють так звану тріаду «переходу» із фізичної статті в гендерну: замісна гормональна терапія, досвід реального життя, хірургічна корекція статті. Слід зауважити, що найчастіше ці етапи відбуваються саме в такій послідовності, але не обов'язково (як і не обов'язковим є наявність усіх трьох етапів).

 

Готуватися до зміни біологічної статті й соціалізація відповідно до гендерної статті – це бажаний шлях для транссексуала. Однак багато хто змушений вести подвійне життя через страх опинитися сам на сам у суспільстві, де зазвичай транссексуальність вважають психічним розладом.

 

Часті випадки суїциду як наслідок неприйняття та тиск суспільства, а також втрата підтримки рідних, близьких та друзів.

 

Замкнене коло для транссексуала

 

Для тих, хто незнайомий із першою статтею, коротко нагадаю історію. 32-річній львів'янці Єві рік тому поставили діагноз – транссексуалізм, тим самим надавши дозвіл на проведення хірургічної корекції статті. Однак для того, щоб провести операцію із зміни статті, необхідні гроші. До того ж – чималі. Тільки в Росії сама операція обійдеться в 4 тисячі доларів, і це не враховуючи витрати на повне медичне обслуговування, ліки в реабілітаційний період, оплата за проживання в чужій країні, квитки на переліт, телефонні дзвінки тощо. Для проведення такої ж операції в Україні, витрати трохи нижчі, і все ж не набагато.

Отже, щоб відкласти гроші на операцію, потрібно мати щонайменше постійну роботу. Але в тім і проблема, що на роботу зазвичай не беруть транссексуала, і в першу чергу тому, що немає відповідної соціалізації. Інакше кажучи, зовнішній вигляд у гендерній статті не відповідає даним документам, де вказана біологічна стать. У свою чергу нові документи (свідоцтво про народження та паспорт) видаються тільки після операції із зміни статті. А на операцію потрібні гроші...

Тож у цьому класичному замкненому колі опинилась і Єва. Однак жінка, узявши себе в руки (читайте – тамуючи свій біль, сльози та розпач), намагається відстояти своє право на життя. Ще рік тому їй важко було говорити про свою особливість, а нині вона намагається відстояти не тільки себе, а й допомогти тим, хто опинився в схожій ситуації – розповідаючи про себе й свою історію життя.

 

- До 30 років я намагалася придушити в собі жінку, – розповідає Єва. – Та через таке подвійне життя я не могла знайти собі місця, аж поки не зрозуміла, що продовжувати так жити просто немає сенсу. У липні 2010 року я почала приймати гормональні препарати (в цьому мені допоміг мій сексопатолог, у якого я стояла на обліку) і розпочала курс лазерної епіляції на обличчі. Також у цей час я зважилася розкритися своїй найближчій людині, яка, на щастя, зрозуміла мою проблему. Поступово розкривалася оточенню – вони сприймали мою відвертість досить лояльно, ще не до кінця усвідомлюючи, наскільки все серйозно.


Далі Єва зауважує:

 

- Навіть, якщо ти не розкриваєшся, то, приймаючи гормональні препарати й змінюючись фізіологічно, ти не в змозі приховати очевидні зміни. Так, у чоловіка фемінізується обличчя – риси обличчя стають більш м'якими, завдяки косметичним процедурам повністю видаляються надлишкове волосся, коректується лінія губ, вищипуються брови. Від гормонів ростуть груди, може змінюватися голос, рухи стають більш витонченими.


Звісно, повністю оновлюється гардероб. Без повідомлення про свою транссексуальність, тебе можуть розцінити, як гомосексуала, чи в «кращому» випадку – метросексуала. Однак це далеко не кращий варіант, адже проблема не стільки в зовнішньому вигляді, скільки – в моєму категоричному не прийнятті своєї біологічної статті. Змінюючись фізично, я, в першу чергу, хочу забути, як я ненавиділа себе. Нині мені подобається, як я виглядаю.


Та відстоюючи себе справжню, Єва платить велику ціну. Понад 80 % її оточення дистанціювалося, з нею майже рік не розмовляють її дідусь та брат, вона втратила роботу, і нині змушена бути на утриманні у своїх найближчих людей.

 

Операція зранку – ввечері паспорт, увечері операція – паспорт зранку...

 

Щоб отримати нові документи і, влаштувавшись на роботу, розпочати нову сторінку свого життя, Єві слід провести операцію. Однак з'ясувалося, що хірургічна корекція статті – це далеко не панацея від усіх проблем, а відкриття нового ящика пандори.

 

У нашій державі діють дві громадські організації, які працюють з трансгендерними людьми – «Інсайт» (з 1998 р.) і «Перехід» (з 2011 р.).

 

В Україні всього два документи регламентують зміну статті. Стаття 51 «Зміна (корекція) статевої належності» Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (від 19 листопада 1992 р., з відповідними змінами від 7 липня 2011 р.) й Наказ МОЗ України № 60 від 3 лютого 2011 р., який власне регламентує зміну статті та подає алгоритм.

 

Також діють правозахисні документи, ратифіковані Україною: Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (набула чинності в 1953 р.).

 

Опираючись на них, транссексуальна людина може отримати офіційний дозвіл на проведення операції зі зміни статті (звісно, за власний кошт – держава на це не виділяє ані копійки). В Україні дозвіл на хірургічну корекцію статті надає Комісія з питань зміни статевої належності, яка діє при Міністерстві охорони здоров'я. Підстава для надання такого дозволу, окрім низки положень, є психіатричне засвідчення, що ця людина є «справді» транссексуалом. Для цього пацієнта упродовж 30 днів обстежують у психіатричній лікарні разом із хворими.

 

Слід наголосити, що транссексуали – це психічно здорові люди, однак нині в Україні не створені належні умови для проведення обстеження поза психіатричною лікарнею. Тому психічно здорові пацієнти змушені перебувати на стаціонарі із психічно неврівноваженими людьми.

 

Ще донедавна (до 3 лютого 2011 року) змінювати стать можна було не раніше 25 років. Нині був зменшений вік розгляду справи з 25 років до 18 й забрано показання до операції, як «схильність до суїциду». Однак натомість у наказі з'явилися більш жорсткі умови, зокрема, як відсутність неповнолітніх дітей, примусова стерилізація та обсяг хірургічної корекції, який визначає Комісія. Іншими словами, людина, яка хоче провести лише часткову корекцію, чи з різних причин не хоче робити операцію – адже це, в першу чергу, серйозне навантаження на здоров'я, – не має право змінювати документи.

 

Прокоментувати ситуацію ми попросили голову громадської організації «Перехід», пані Нефертарі:

 

- Українські спеціалісти з питань транссексуалізму дуже пишаються тим, які в нас «передові та ідеальні» нормативні документи, що регламентують всі етапи для переходу в необхідну стать, авторами та співавторами яких є вони самі. У той же час найавторитетніша міжнародна ЛГБТ-організація ILGA ставить Україну на останнє місце в Європі, після Білорусі та Молдови, за роботою з транссексуалами та ставленням до них.


Наприклад, наскільки виглядає гуманним обов'язкова стерилізація для того, щоб отримати настільки необхідний паспорт? – наголошує пані Нефертарі. – Дозволи на операцію, які видає Комісія, не визнаються більше ніде у світі, оскільки, по суті, це звичайне скерування в хірургічне відділення, навіть без зазначення діагнозу (висновок із встановленим діагнозом назавжди вилучається в пацієнта перед засіданням Комісії). І якби лише стерилізація була єдино необхідною! При переході з чоловіка в жінку головне, щоб не було «зайвих виступаючих» органів. Немає грошей на повноцінну вагінопластику? – ампутація статевого члена та стерилізація в будь-якому урологічному відділенні, – і буде новий паспорт. Правда, тоді не буде матеріалу для подальшої вагінопластики, але ж це вже не турбота Комісії, свою місію вона ж виконала... Наведу цитату одного з членів Комісії: «А де ви бачили жінку з статевим членом?». Тоді автоматично будь-який чоловік, що втратив його, навіть внаслідок нещасного випадку, одразу стає жінкою, і мати діагноз транссексуалізм зовсім не обов'язково.


Під ножем... закону

 

За неофіційними даними, в Україні транссексуалами є близько півтори тисячі людей різного віку (від немовлят до людей похилого віку). Пройшовши досить складний шлях – від усвідомлення до прийняття рішення фізіологічно змінитися, – відкрившись соціуму, витримавши низку обстежень у психіатричній лікарні, більшість з них залежать від рішення Комісії з 12 осіб.

 

І навіть отримавши такий довгоочікуваний дозвіл на зміну статті, вони потрапляють у нову пастку – змушені підписатися під «добровільною» відмовою від низки прав людини, які декларує Українська держава.

 

Лікарі не мають право на помилку – тому вони зобов'язані сто разів перевірити. І їхня точка зору зрозуміла. Та не зрозуміло лише одне: чому, щоб отримати паспорт, транссексуал змушений ризикувати своїм здоров'ям. І як бути тим, хто за станом здоров'я, не можуть лягти під ніж?

 

Ілюстрація надана громадською організацією «Інсайт»

Автор висловлює вдячність Центру інформації про права людини, а також усім, хто брав участь у підготовці матеріалу.

Поділіться з друзями: