Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


29 Квіт 2013

Шлях до толерантності

Читайте більше в рубриці Соціум
 

У Черкасах сьогодні, 29 квітня, завершилося друге коло "Форумів розмаїття", покликаних актуалізувати в суспільстві проблему толерантності до різних соціальних груп і загалом до "не таких" людей. Організатори і учасники форумів розмаїття доводили, що кожна людина має свої особливості. І всі люди мають право на цю особливість, як і право на толерантність й допомогу суспільства.

У шістьох містах України в рамках проекту проводилися круглі столи за участю "соціально вразливих", тобто фактично ізольованих від суспільства груп. Крім того, в обговореннях найбільш актуальних для цих груп проблем брали участь представники органів місцевого самоврядування і громадських організацій.

Під Ужгородом в рамках проекту працювали з поселенням ромів. У Бердичеві – з соціальними сиротами. У Черкасах – з людьми з інвалідністю. У Луганську на форумах розмаїття були як геї і національні меншини (вірмени й азербайджанці), так і "контркультурна" молодь.

У Криму актуалізувалися проблеми релігійних меншин (мусульман, мормонів, свідків Єгови, православних греків).

У Донецьку (а потім – в Маріуполі) у форумах брали участь сексуальні меншини.

Найбільш нетолерантним виявилось наше суспільство до геїв. Скажімо, в Маріуполі зірвати захід намагалися агресивні молоді люди спортивної зовнішності. Крім того, погрожували підпалити бібліотеку, де проводився форум.

Завершувався проект у Черкасах, де 21 вересня 2012 року і розпочалися форуми розмаїття.

29 квітня 2013 року можна було не лише обговорити проблеми людей з інвалідністю, але й дещо відчути їх.

Мовляв, не можна зрозуміти когось, якщо ти не пережив подібне.

Тому в центрі Черкас на площі "Театральна" відбулась акція, під час якої всі охочі могли проїхати невеличку відстань в інвалідному візку або ж пройтись із зав'язаними очима.

 

DSC 7420

 

Представниця "Молодої Черкащини" Вікторія Феофілова після випробування інвалідного візка і криків "Розступіться, не можу повернути!" розповіла, що насправді важко ним керувати. І це – фактично на рівній площі.

DSC 7417

Мовляв, вона не уявляє, як можна їздити черкаськими дорогами, відвідувати магазини, лікарні чи громадський транспорт.

 

Ольга Пивоваренко, мати жінки з інвалідністю, каже, що сюди варто було запросити виробників цих інвалідних візків:

- У мене дочка – інвалід 1 групи. 31 рік. На колясці цій вона не може їздити. Якщо десь дуже треба виїхати – викликаємо таксі.

DSC 7421

Ми добилися, щоб нам дали електричну коляску. Не прийшло і півроку – зламалася. Не поверталися колеса. Написали лист в Київ. Прислали через деякий час до нас майстра, який поміняв зламану частину. Потім побачили, що стерлася резина на задніх колесах. Так, що камеру видно. Тому тепер знову не може дитина їздити на цій колясці. Проб'ється камера – і додому вона вже не заїде. Що тоді робити?

Роблять такі коляски для інвалідів, що на них неможливо їздити. Ми вже ходили тут до механіків, але вони сказали, що тільки завод може відремонтувати і не радили взагалі їздити на ній. Написали знову лист 22-го квітня, але відповіді нема. Там – празники одні, потім – інші, там – ще щось.

Що хочете – робіть.

Тому треба, щоб на таких колясках спочатку поїздили ті, хто їх робить. Щоб випробували, відчули на собі. А коляску дають на вісім років. У нас знайомий хлопець на колясці. І в нього – теж проблеми з коляскою. Батько його сидить три дні і ремонтує.

 

Станіслав Шумлянський, керівник проекту, теж поділився враженнями від поїздки на візку:

DSC 7429

 

- Я проїхав перше коло і вже руки втомилися. Як тренажер. І дихання збилося. Відчувається кожна нерівність, хоча їх ніби не видно. І це при тому, що ми зараз – на площі. А коли їдеш, то відчуваєш заднім місцем кожну, навіть маленьку, ложбинку. І я ще не їздив по пандусах, бордюрах і наших дорогах жахливих. Я собі тільки можу уявити, який це екстрім їздити по місту людям з інвалідністю.

 

 

DSC 7444

 

Врешті, ми поспілкувалися із Станіславом про досвід "форумів розмаїття".

 

- Символічно, що наші форуми розмаїття, які проходили по всій Україні, розпочалися з Черкас і завершуються тут.

Вони проходили в шістьох містах і торкнулися шістьох груп людей. Абсолютно різні середовища, різні проблеми. Ставили перед собою мету якось актуалізувати ці проблеми в суспільстві, щоб цих людей краще бачило суспільство і щоб їм самим було легше говорити про свої проблеми.

Це проект також для суспільства. Тому що нам часом важко приймати себе такими як ми є. Тим паче – важко сприймати інших. Ми думаємо: я чимось відрізняюся, і це, може, погано. Той не заробляє три штуки баксів, той ще щось... Але кожен має свої особливості. Ми – не погані і не добрі. Ми просто такі, які є. Якщо ми себе так будемо сприймати, то почнемо і інших нормально сприймати.

Цей проект спрямований не так на інвалідів, соціальних сиріт, ромів і так далі, як на суспільство.

- Які групи виявилися найбільш вразливими з точки зору нетолерантності суспільства?

- Тут є два моменти. Перший – наскільки важкі проблеми для самих людей? Другий – яке ставлення суспільства до них?

З першим більш-менш зрозуміло: найбільш важко ромам, сиротам, інвалідам...

У ромів, наприклад, однак колонка води на все село на 3 тис. людей. Взимку вони живуть в будиночках, які не опалюються, майже картонні стіни і так далі. Або соціальні сироти. Батьки формально є, але дитина опинилася сама. І їй дуже важко пробиватись.

Щодо ставлення у суспільстві, то тут – протилежна картина. Якщо ми говоримо, що проводимо захід для інвалідів чи соціальних сиріт, то все дуже просто. Я в Бердичеві подзвонив в кав'ярню і за 20 хвилин домовився про сертифікати для дітей-сиріт, які переможуть в спартакіаді. Там і депутати підключались, всім містом фактично робили.

- Це перед виборами?

- Ні, це вже після виборів. Перед виборами у нас якраз геї були популярні. Всі приходили, намагалися випитати, яку політичну силу підтримуєте і так далі. Щоб потім написати, що Юлю Тимошенко чи іншу політичну силу підтримують "під...ри".

Якщо брати геїв, то тут виникли проблеми. Спершу форум був в Донецьку. А потім вирішили перенести його в Маріуполь.

Тоді працівникам бібліотеки, де проходив форум, почали погрожувати, що підпалять бібліотеку. Місцеві депутати почали виступати проти.

Суспільство не готове допомагати тим же людям з інвалідністю. Суспільство не готове навіть пройти повз таких людей. Мені казали в Черкасах, що людина їде на візку, і над нею хтось сміється. Або коли дізнаються, що хтось гей, то починають травити, казати, що це – хвороба і її потрібно лікувати.

Суспільство не готове прийняти, що людина – інша. З одного боку, ідея проекту – банальна. Тобто показати, що ми всі – різні і до цього треба ставитися нормально. А виявилося, що цю банальну річ треба суспільству ще пояснювати.

Ми прекрасно розуміли, що вплинути на становище і долю конкретних людей ми не зможемо. Ми виявили ці проблеми, зробили зріз думки депутатів, влади.

Ми плануємо проект, де передбачається допомога людям. Але не ми будемо допомагати їм, обіцяючи там воду ромам провести чи ще щось. Виявилося, що ці ізольовані в суспільстві групи готові допомагати одна одній. Тому ми хочемо зробити проект, який буде спрямований на взаємодопомогу таких груп і на встановлення зв'язків між ними.

 

 

 

Поділіться з друзями: