Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


22 Квіт 2014

Православний Автомайдан

Читайте більше в рубриці Соціум
 

Саме так, з легкої руки Владики Іоана, митрополита Черкаського і Чигиринського Української Православної Церкви Київського Патріархату, наша місія, що вирушала від Свято-Троїцького Собору міста Черкаси до українських військових частин, що розташовані неподалік «лінії кордону» між нашими військами та окупантами з Росії, здобула неформальне найменування «Православний Автомайдан».

Початок

Черкаські мас-медіа вже подавали стислу інформацію про те, що організується «поїздка священиків на пасхальні служби» до наших військових, що розташувались на кордоні Херсонської області та АР Крим, проте ніколи не є зайвим подякувати людям за доброчинність та турботу про ближніх, і, особливо, в такий непростий час для нашої держави, коли йдеться про українських військових.

Коли ми прибули до захисників нашої Вітчизни, командир однієї із військових частин задав нам риторичне запитання: «Чому? Чому ми вирішили саме до них, за 500 км від Черкас?» (Адже їх не залишають поза увагою місцеві священики). Ми відповіли дуже просто: «Наша армія Тут (неподалік кордону) захищає, в том числі, як і нас ТАМ (за 500 км), так і всю Неньку – Україну. Всі місцеві священики (яким велика подяка за сприяння у нашій поїздці, і, насамперед, – отцю Сергію із Херсону) правлять пасхальну службу в своїх єпархіях. У нас же, в Свято-Троїцькому Соборі, достатньо священиків для проведення великоднього богослужіння, а тому наш «Православний Автомайдан» на чолі з «капеланом» зі Свято-Троїцького Собору - отцем Олександром - має велику честь провести святкові богослужіння в наших військових частинах».

Організація поїздки тривала лише два дні. І за цей дуже стислий період черкащани проявили себе справжніми патріотами своєї держави та українських Збройних Сил. Чотири підприємства («Ензім», «Фотоніка», «Лавента» та «Полікор») перерахували кошти, на які ми здійснили закупи, у відповідності до «замовлень» наших військових, станки для гоління, віники, відра, цигарки та т.п. Трудовий колектив КП «Черкасиводоканал» зібрав кошти та самостійно придбав подарунки для військових. Інколи закупівля речей для наших захисників приймала формат «все включено». Як, наприклад, зробили засновники відомих торговельних закладів «Бізнес–Гранд» та «Черкаський Будинок Торгівлі» Андрій Бородай та Микола Мирза: «Беріть кошики, ходімо до торговельної зали та вибирайте все-все, що потрібно нашим військовим!» . На касі засновники розраховувались власним коштом. (Звичайно, ми були стримані, але підхід засновників підприємств – вражаючий та такий, що заслуговує на шанування та подяку). Окрема подяка підприємцю Чепелуха за туалетний папір власного виробництва та Сергію Мацола за солодощі. Приємно вражені сприянням черкаських заправників з «Лукойлу», які сприяли заправці наших авто.

Олег Кашко, директор ПАТ «Юрія», своєю активною громадською позицією, вніс зміни в наші плани: прийшлось їхати не на одному мікробусі, а на двох, позаяк Олег Кашко повністю завантажив один мікробус пасочками.

Окремо (при оказії) маю подякувати своїй родині та сусідам: коли вже о восьмій вечора напередодні поїздки я зателефонував до командирів частин, куди ми прямували, та, разом з іншим, запитав про наявність у них «писанок та крашанок», то, зрозумів, що у нашій підготовці виявилась суттєва прогалина, і попрямував до супермаркету для закупівлі майже п’яти сотень яєць. В результаті – і родина, і сусіди внесли свій внесок для нашої спільної справи, і до першої години ночі працював «гарячий цех» з приготування крашанок та писанок.

Забігаючи наперед скажу, що вже перед початком великодньої служби я побачив у одного військового «лоток» з «покрашеним у військових умовах» десятком яєць. Запитую: «Чому з лотком?». Відповідає, знітившись: «Так свято ж. Місцеві принесли десяток яєць…». «Тепер вистачить…», - відповідаю я, посміхаючись, і вказую на привезені нами «ряди» з крашанками та писанками…

 

DSC 0162

 

Поїхали

Здійснивши останні придбання подарунків для військових, рівно опівдні ми вирушили від Свято-Троїцького Собору міста Черкаси за маршрутом Черкаси – Кіровоград – Миколаїв – Херсон – НАШІ ВІЙСЬКОВІ.

Звичайно, не можу не згадати про новітні «фортифікаційні споруди» наших автошляхів: Блок-пости.

Зазначу, що в Черкасах, на виїзді до Сміли, - чи не найкраща в Україні організація блок-посту: заздалегідь встановлені знаки, і, насамперед, облаштування та організація роботи самого блок-посту. Тільки в одному місті (на нашому шляху слідування) – Кіровограді – блок-постів не було. А так (до Херсонської області) – у кожному райцентрі. Найбільш «громіздкий» - у Бобринці Кіровоградської області.

На ділянці траси Возсіятське (Миколаївської обл.) – Миколаїв - найкраща підготовка супротиву будь-якому пересуванню автомобілями та іншою технікою: автошлях у звичайному розумінні відсутній, але напрямок «на Миколаїв» ніхто не відміняв, тому рухаємось далі.

За Херсоном стає зрозуміло, що «в цих краях» вже все змінилося: рух транспорту - майже відсутній. Відомий ринок, що на трасі відразу за Херсоном – тепер не працює, «так собі» чергують дві кафешки .

За кілометрів сімдесят до кордону стан асфальтованої дороги вже чітко «відпрацьований» гусеничною технікою… Українські ФМ-радіостанції «не ловляться». З неприємністю «ловлю» тільки два сигнали: «Хіти» з Красноперекопську та якась станція сповістила: «Масковское время – девять вечера». На годиннику була восьма…

Доїхали до самого кордону: далі – Армянськ із севастопольським "Беркутом"… Саме тут чомусь пригадав вислів Арсенія Яценюка про те, що у нас вкрали частину країни… Так, саме тут я відчув, що у мене особисто вкрали можливість спокійно «летіти» трасою далі на Крим, що раніше я робив десятки разів… Нічого… Ще не вечір…

На кордоні – майже порожньо. (Чомусь промайнуло: «Не дивно, що свинина в Сімферополі, за відсутності належних поставок з України, підскочила у ціні за відмітку у 100 грн…»).

Розпитую у кремезного погранця, як проїхати «туди-то й туди-то…».

По дорозі зупиняюсь біля придорожнього посту військових – уточнити наш маршрут. Хлопці спочатку зустріли серйозно: «Тут зупинятись не можна». Але за мить, побачивши отця Олександра, знітились… Прийняли в дар пасочки та… цигарки, і остаточно підкорегували маршрут нашого слідування…

 

hresna hoda

 

Зустріч

Нас чекали… Дуже чекали…

Херсонський степ…Ще пару місяців тому в цьому мальовничому краї ніхто і не марив облаштовувати кордон… Та все змінилось. Десь за кілометр – ВОРОГ (колишні «брати») … А ми тут, у військовому таборі, серед уже рідних та близьких для нас військових і необхідної для «стану речей» атрибутики: військової техніки, наметів, укріплень, та… милого десятимісячного «ротвеля» на прізвисько «Бос» (що подарували частині прикордонники за банку «згущенки»).

З усього було відчутно, що у цю православну ніч ми були самі бажані гості…

 

Погомоніли

Говорили про все…

І про те, як 8 березня частина прибула на «рубіж», і про те, що «якби трохи раніше», то розташувалися б під Джанкоєм, або під Сімферополем. Шкода - трохи запізнилися. І про місцевих: підтримка дуже велика, допомагають у всьому, навіть антену для прийому українських каналів спорудили…

 

mahor

 

Дістали

З посміхом кажуть, що дістали смс-ки від росіян (точніше: смс-клони від російського ФСБ): щоденно йдуть і йдуть. Про що смс-ки? Про те, що «українська влада вас зрадила», «здавайтеся», «переходьте»… Один сержанти каже: смс-ки йдуть, а відповісти – немає куди: "Ми б їм відповіли!!!" (При оказії: може, хтось знає, куди і в який спосіб відповідати???)

 

Куди здавать?

Посміялися – подякували Коломойському за ініціативу «поклади москаля на депозит». Кажуть: без проблем. Тільки навряд чи «наші зелені чоловічки» зацікавлять дніпропетровського губернатора. Нещодавно один «зелений чоловічок» сам прийшов "п’янючий в дрібодан" (проти «зелених чоловічків» спрацьовує новітня зброя - українська горілка, жодного порівняння з російським «атстоем») із класично російським запитанням: «Где я?!». Передали міліції, але їм не потрібен. Ті передали СБУ - теж непотрібен… Витверезники у нас вже не працюють. Тож посадили на автобус – і відправили «на ту сторону»… Немає правових підстав тримати…

Поговорили і щодо дніпропетровських десантників. Хлопці тут одностайні: у Слов'янську військових підставили. Знову ж таки: які правові підстави військовим застосовувати силу та зброю проти «мирних громадян»? Підстава тільки одна - напад на пост.

Від себе додам, що слухаючи військових про події у Слов'янську, я прийшов до кількох висновків. По-перше, про яку «антитерористичну операцію» може йти мова, якщо терористичної операції немає!

Те, що відбувається на сході, це не терористична операція (захоплення аеропорту, адмінприміщення та т.п.). Коли у цілому регіоні відбуваються десятки подій, кожна із яких має ознаки «терористичної», то мова вже йде про «надзвичайний стан»… Рано чи пізно, скоріш за все, або надзвичайний, або й - більше того - військовий стан таки прийдеться вводити у певних регіонах на певний час. І це єдино можливий вихід із ситуації, що склалася. Тільки в умовах такого стану військові матимуть належні правові підстави виконувати присягу та застосовувати те, до чого вони придатні. Захищати Україну. В межах АТО ми будемо сприяти путінській філософії ведення війни з Україною: прикривайтесь жінками та дітьми, та під цим прикриттям принижуйте українську армію забиранням у них зброї, побиттям військових, утриманням їх командирів під вартою та т.п.

Антитерористична операція у сьогоднішніх умовах – це різновид пацифізму, який грає на користь путлєрівських загарбників.

По-друге, не треба бавитись із армією. Це пружина, яку неймовірно сильно тривалий час закручують, але цьому є межа. Якщо ми будимо здавати військових (як це відбулось із командиром розвідроти з Дніпропетровська), та оголошувати їх зрадниками (99% всіх військових будуть вважати, що навпаки – влада їх підставила своїми непродуманими діями та рішеннями), то, не виключаю, що має право на життя найнебезпечніший варіант розвитку подій на Україні: армія може стати самостійним гравцем …

 

voiny

 

Про життя – буття

Наші військові неймовірно вражені увагою до них всього народу. «Це головний наш резерв: наша єдність! Ми вже тут і ні на крок не відступимо! МИ сильніші! Так: їх там більше: але ми різні! За нами – НАРОД! За ними – Вова Путін. Хто сильніше?! Не буду говорити по якісь деталі, але ми знаємо і переконані, що ми сильніші: тут і вишкіл, і техніка, й ІНШЕ: те, чого не можна виміряти - сила Духу…», - приблизно так говорив заступник командира військової частини.

Так, про військових тривалий час забували: мізерні зарплати, відшкодування за комунальні – 200 грн в місяць - за законом від 2003 року практично не змінюються…

Техніка… Це окрема розмова. Приємно здивований: техніка у нас у повному порядку. Здебільшого – Made in USSR, але… Але механіка в радянської техніки – чудова. Щодо електроніки, то доопрацьовується (такий собі «апгрейт»).

Поговорили-пожартували і про «другий фронт» - допомогу американців.

Один сержант зауважив: «Їхніми сухпайками нас не здивуєш: у нас (!) їх валом було у Косово (!). Там тільки один «номер» пайків нормальний для нас (здається, №76). Інші - так собі. Але які там ложки!».

 

Стемніло

Стемніло… Військові, щоб хоч якось нас вразити, запитали: «А чи бачили ви світлову міну?»

Зв’язалися із сусідами: «Чи не пора запустити «світлову»… Ні… Ми не можемо: у нас сьогодні Священик, буде правити всенощну: тож шуміти не хочемо…»

Сусідів вговорювати не прийшлось: постріл, і за пару секунд в небі повне «зарево»… З «російських» позицій «вдарили» потужні прожектори… (І як же близько ворог!!!)

Один сержант пригадав «в тему»: «У нас в Іраку якось «світлова міна» не спрацювала, та по-просту впала в сарай якогось селянина, вбила корову. Прийшлось виплатити 300 доларів…».

Наші військові – просто супер: і Косово, і Ірак за плечима…

 

Черкаси знають за «Вулканом»

Заступник командира частини розповів, що про Черкаси знає тільки по військово-патріотичному клубу «Вулкан»: у минулому році він організовував прийом наших хлопців на базі їхньої військової частини: «Слухай! Я таке бачив вперше! Хлопці – років по п'ятнадцять: біжать, луплять на ходу… Неймовірна підготовка! (привіт «Вулкану» - при оказії!)».

 

Великодня служба

Близько одинадцятої вечора у наш «військово-польовий храм» (пристосовану нами для богослужіння польову їдальню) почали сходитися наші воїни. У росіян почалися «якісь шевеління», і дехто входив в храм з автоматами, при цьому, щоб дотриматися і військового статуту, і статут церкви одночасно, залишали магазини з патронами – поза храмом.

До початку служби звернувся з дуже короткою промовою до хлопців: «Ви у нас найкращі! Ми в Вас віримо! Це просто чудово, що ми сьогодні разом на цьому богослужінні!». Відповідь приголомшила: «Це народ наш чудовий і найкращий…»

Служба за статутом. Близько півночі отець Олександр звернувся до «прихожан»: «Чи є бажаючі сповідатись та причащатись?» . Майже ВСІ воїни побажали сповідатись з послідуючим причастям. Мабуть, саме тут і була чи не найголовніша реалізація місії нашого «православного Автомайдану»: розділити з воїнами радість свята Христового воскресіння та причастити цих молодих людей, які у будь-яку мить мають без роздумів стати перед обличчям ворога та вірогідної смерті, захищаючи Вітчизну… «Блаженні миротворчі, бо помилувані будуть…».

Хресна Хода… Запам’ятаю на все життя, як вийшовши із нашого «військово-польового храму», що в декількох сотнях метрів від «передової», яка розмежовує військових супротивників, ми з воїнами-християнами, котрі тримали в руках запалені свічки, співаючи «Христос воскрес із мертвих…», обійшли наше військово-польове розташування, пройшовши біля нарядів караулу та прикритої покровом нічного неба військової техніки…

Відслужили найславнішу Християнську службу.

Розговілися. Хлопці сказали, що «крашанки» та «писанки» надзвичайно смачні й смакують до пасок… Командир не заперечував проти 50 грам «Кагору» для особового складу …

Ранок зустрів нас рясним дощем, який перетворив «подвір’я» частини на суцільну глиняно-дощову суміш… Нашим не звикати: кордон… Позаду – вся Україна!

 

На 7 годину ранку наш вже радо зустрічали в іншій частині.

Командир зауважив, що росіяни і в пасхальну ніч не проявили християнської смиренності, влаштувавши «маневри» та рух «колони»… Прийшлось діяти в умовах «підвищеної пильності».

В цій частині вже була невеличка капличка, в яку радо зібрались, здебільшого - резервісти. Провели молебен. Освятили пасочки та інші дари від черкащан… Коли я розповідав хлопцям, з якою щирістю черкащани збирали для них подарунки (в знак нашої шани та єдності), у декого на очах заблищали сльози вдячності та віри в наш народ… Було зворушливо.

 

Чи потрібна наша допомога армії?

Так.

Її не може бути мало.

На тій же Херсонщині настає спекотний період і постійно потрібна вода. Постійно виникає потреба у якихось побутових речах… Але головне - це наша спільна шана.

Додому, як і зазвичай, дорога виявилась коротшою на 1 годину.

Зняв на порозі затишної оселі вщент вимазані херсонсько-степовою дощовою сумішшю черевики, і пробрався до затишної кухні… Чомусь, діставшись таких звичних «комфортних» умов проживання, подумалось: а як же там НАШІ?

 

Щиро Ваш Валерій Макеєв

p.s. Окрема подяка спецфотокору «Черкаського Краю» Олегу Ганіну

 

 

Фото Олега Ганіна

Поділіться з друзями: