Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


19 Лют 2015

«Марусин Полігон» і перетворення жінки на бійця

Читайте більше в рубриці Соціум
 

В березні 2014 року Маруся Звіробій і Ведмідь знайшли місце для тренування невеликій команді своїх хлопців. Паралельно на той час обидва були членами Правого Сектору УНСОвського крила, до якого на сьогодні вже не належать. Півмісяця вони тренували бійців власними силами та за власні кошти. Та така доброчинність згодом стала дорогуватою і не підйомною для Марусі та її друга.

«Немає нічого неможливого, коли є бажання боронити»

Маруся Звіробій.


Щоб розбудувати полігон, вони запропонували приїздити усім бажаючим на тренування. Саме завдяки коштам цивільних вдалося набудували на полігоні усе, що там є зараз. До того ж, протягом усього літа Маруся та Ведмідь відправляли волонтерську допомогу батальйонам ЗСУ та інколи робили безкоштовні вишколи для бажаючих членів Правого Сектору.

В колективі "Марусиного Полігону" третина членів є "правосеками", а всі інші не належать ні до цієї організації, ні до будь-якої іншої.


На полігоні - власні порядки, власна дисципліна і власні правила співіснування, де заборонено нав'язувати свою думку, а тим більше свою ідеологію іншим побратимам. Тут не забороняється мати власне світобачення, але тільки за умови, якщо вмієш тримати його при собі.

Зовсім нещодавно у одній з соціальних мереж жінка розповіла «Історію свого створення». Таким чином вона поділилася своїм шляхом, який пройшла від звичайної української жінки до справжнього бійця.


18 лютого - рівно рік тому - Маруся разом зі своєю мамою перестали бути волонтерами і влилися в процес оборони як бійці.

«До 18 лютого ми були просто свідомими українками і, як всі наші неймовірні жінки, моталися на Майдан з допомогою, з продуктами, дровами, теплими речами, аби допомогти вистояти нашим хлопцям. Я той страшний для України вечір пам'ятаю в подробицях, бо більшого стресу в мене не було в житті. Лежала я дуже хвора, по вухи накрита жорстким грипом, мама кличе терміново до телевізору... і в мене холоне серце від побаченого. Ті бої, то була остання крапля терпіння і перший крок на шляху перетворення жінки на бійця».


Марусин знайомий помчав забирати поранених з Майдану, а вона сама одразу ж запропонувала розмістити їх в себе. Проте мешкає жінка за містом, а одеська траса на шляху від будинку до Майдану була перекрита. З'явилися великі сумніви, чи товариш з друзями потраплять взагалі на Майдан і чи зможуть потім вивезти з міста поранених. Та й дорога у півгодини могла стати фатальною для когось з поранених.


«В майданівських соціальних групах я розмістила прохання залишити контакти тим, хто з Києва може в себе прийняти поранених, тоді б мої друзі до них доставляли поранених по Києву, так швидше і логічніше. Адже поранених майданівців тоді з лікарень міліція забирала в важкому стані прямо до відділків. І коли я натисла під моїм оголошенням "Відправити" тоді назовсім змінилося моє життя. З тієї ж секунди нам телефонував УВЕСЬ КИЇВ! Мама в окулярах та нічній сорочці прийняла пост координатора, доки я швиденько зробила групу вконтакті "Допомога пораненим Майдану" і там вже було більше можливостей лишити свою допомогу, бо телефон розривався і багато хто просто не міг додзвонитися».


За одну добу в групу набралося більше 3000 небайдужих - це був тодішній київський актив.

За кілька діб зорганізувалися близько двох десятків адмінів-координаторів з усієї України. Це була дуже активна координація дій між пораненими та лікарями, волонтерами та тими, хто потребував їхньої допомоги, як у матеріальному, так і в психологічному плані. Актив групи майже не спав кілька днів - до самої перемоги.

Маруся щиро дякує небайдужим людям, які відізвалися на її прохання:


«Я хочу подякувати усім, хто тоді не міг бути на місці і не лишився байдужим. Трохи життів ми тоді врятували оперативною роботою, нам вже на наступний день телефонували з подяками. Немає нічого неможливого, коли є бажання боронити. Завжди є варіанти, як вплинути на перебіг подій».


Зараз, нікуди не оглядаючись, жінка має тільки одну мету - відновити кордони України.


«Україну потрібно відвоювати, принципово! На зло не лише ворогам, на зло тим хохлам, хто в це не вірив і не вірить зараз. Я завжди підтримаю того, хто завтра, після повернення Донбасу, піде відвойовувати Крим!», - заявляє Маруся.


Лише за рік ця жінка пройшла якийсь неймовірний і невідомий раніше шлях. Вона відірвалася від спокійного життя приватного українського підприємця, покинула роль пасивного критика-наглядача за подіями та відвезла перші продукти на Майдан. Трохи згодом Марусі вдалося знайти купу однодумців у Правому Секторі та отримати від побратимів довіру на створення добровольчого батальйону в Київській області.


«Незважаючи на все, якщо признатися чесно, я лишаюся такою ж незадоволеною результатами своєї діяльності, як і на початку, коли довго не бачу змін на краще в країні, мені здається, що я недопрацьовую. І так само маю дуже серйозні плани розвитку в питанні повернути українським дітям те, що належало їм завжди. Я відповідальна мама, і усе покладу, аби наші дівчата ходили в платтячках з квітами, а не в камуфляжі зі зброєю. Бо ж я наших дівчат знаю з Майдану, як тільки якась небезпека, вони махнуться на зброю не глядячи і полізуть в саме пекло за пораненими».


Маруся має рецепт швидкої перемоги:

«В кожного громадянина має бути відповідальність не лише за свою родину, але й за свою територію, бо вона належить нашим дітям. Треба ЛИШЕ ЗЛІЗТИ З ДИВАНУ КРИТИКА ТА ГЛЯДАЧА і намагатися знаходити час, щоб активно протидіяти ворогу разом з хлопцями, які щодня за вас ризикують власним життям! Навіть якшо ти «дєвачка з грипом у ночнушці»... я впевнена... маючи бажання, ти придумаєш, як стати міцною ланкою в ланцюжку, що приведе тебе до майбутнього, де твої онуки питатимуть: "А як ви перемогли такого сильного ворога?". І ти почнеш з гордістю розказувати за побратимів, і тобі не буде соромно за себе».


Жінка впевнена в тому, що кожного, хто став на захист українців, чекає вічна шана і вічна пам'ять:

«...Назавжди для нас лишаться героями і наша Небесна Сотня, і кожен воїн сьогодення! Як казав мільйонний Майдан - Слава Україні!»


Маруся продовжує свою активну роботу і не думає зупинятися, адже, за її словами, багато чого, чим вона може допомогти, вона ще не встигла зробити. Саме цим на сьогодні жінка і займається.


«Дякую Богу за моїх полігонців, за моїх бійців, за наших волонтерів і за мого неймовірного чоловіка. Мабуть, я щось добре зробила на тому Майдані, що ти мені дав так багато» , - розмірковує Маруся.


Тож, я бажаю читачам НародUA та українцям загалом не тільки спостерігати за людьми, які здатні на такі реальні та дієві вчинки, а й самим бути такими.

 

Фото взяті зі спільноти «Марусин полігон»

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему