Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


30 Черв 2014

Дещо з життя українського ВІЛ-позитивного

Читайте більше в рубриці Соціум
 

«Відчуваєш, що інші тебе не приймають. Люди починають відштовхувати усім своїм виглядом, діями, емоціями... Я просто не говорю свій діагноз там, де цього можна уникнути. Від близьких людей я нічого не приховую, вони поінформовані й знають, що для них загрози нема. Але не вистачає поінформованості в суспільстві, особливо у школах і дитячих садках. Бо часто, коли дізнаються, що хтось з батьків дитини мають ВІЛ, таку дитину починають принижувати», - розповідає Георгій (ім'я змінено – авт.), який має ВІЛ-позитивний статус. Георгій має сім'ю: здорову дружину й маленького синочка. Однак щодня йому доводиться «боротися» із стереотипним до себе ставлення через власний діагноз.

Міфи, що коштують здоров'я

Один із міфів про СНІД, який намагаються розвінчати як в Україні, так і за кордоном, що «СНІД – це чума 20 століття». З того часу, як з'явилася антиретровірусна терапія (АРТ), рівень смертності хворих значно знизився. Тепер людина з ВІЛ при вчасно поставленому діагнозі й належному лікуванні живе довгим повноцінним життям.

«У сучасних умовах проблему ВІЛ/СНІД в медичному університеті вивчають один семестр. Закінчивши університет в 2010 році, я вважав, що ВІЛ – це хвороба, від якої всі помирають. А на той період Україна вже п'ять років надавала висококваліфіковану АРТ, яка могла повністю компенсувати захворювання. В університеті ми цього ще не розуміли», – каже лікар-інфекціоніст Іван Доан.

likar doan

Іван Доан

 

Тож справжнім випробуванням для людини з ВІЛ стає похід до лікаря. Лікувати усіх хворих – обов'язок медпрацівника, але виявляється, що коли діагноз стає відомим, не кожен готовий вести такого пацієнта. Тож часом поінформовані лікарі зайвий раз не наголошують на статусі пацієнта, аби дати йому шанс на нормальне ставлення й лікування в повному обсязі у іншого спеціаліста.

«Потрібно забезпечити належний діалог між медичними працівниками та людьми, які живуть з ВІЛ для того, щоб надати оптимальну допомогу. Показник стигми дискримінації зменшився вже у 2 рази, але залишається достатньо високим. Проблема, яка, власне, впливає на розвиток епідемії, це не те, що ми не можемо надати допомогу, не те, що у нас немає препаратів, а те, що люди бояться звертатися до лікарів. Навіть, коли знають про свій діагноз. Тож ми маємо пізні виявлення на тих стадіях, де ми вже нічим не можемо допомогти», - говорить Олена Єщенко, в.о. голови Держслужби України соцзахворювань.

 

Лікар на все життя

У клініці Інституту епідемілогії та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського, що лікує хворих на ВІЛ/СНІД, підкреслюють, що для ВІЛ-позитивної людини, куди важливіше лікувати не тільки тіло, а й, так би мовити, душу. У клініці прийом ліків і терапія, звісно, відіграють величезну роль. Але не менш важливо, аби пацієнт відчував себе комфортно у тому середовищі, де він лікується. Щоб і далі, повертаючись додому, міг продовжувати повноцінне життя.

 

 

IMG 2465IMG 2466IMG 2483IMG 2509IMG 2514IMG 2555IMG 2574IMG 2576miroshnik

exit

 

Для цього в клініці запроваджена модель «медпрацівники + соціальні працівники». Такий тандем дозволяє створити команду, яка допомагає пацієнту не тільки підтримувати своє здоров'я, а й отримати психологічну допомогу, юридичну підтримку тощо. Клініка співпрацює з Всеукраїнською благодійною організацією «Час життя +».

«СНІД – така хвороба, де лікувати лише тіло – не робити нічого. Тому використовується підхід, коли працює медичний і соціальний компонент. Це допомагає людини прийняти удар, вистояти, змінити своє ставлення до життя. І зауважте: лікар для ВІЛ-позитивного – то вже на все життя. І від якості співпраці лікар-пацієнт залежить власне і життя людини», – наголошує Антон Сак, фахівець інтегрованої допомоги ВБО «Час життя +».

Соціальний працівник виконує чимало функцій: він є і куратор, який нагадує пацієнтові про прийом ліків, розбирається з усіма організаційними питаннями, за потреби підключає до роботи психолога чи іншого спеціаліста, але, найголовніше, він налагоджує контакти з лікарями, які «толерантно», тобто професійно ставляться до своїх обов'язків.

Адже часто трапляються випадки, коли лікарі, дізнавшись про діагноз ВІЛ-інфікованого, відмовляються від пацієнта, або проявляють упереджене ставлення до нього. Найбільше потерпають від дискримінації люди з ВІЛ у медичних закладах загального профілю (поліклініках, перші ланки медичної допомоги тощо).

«Якщо чесно, в інших лікарнях лікарі «відморожуються» від нас. Тут, у цій клініці, я жодного разу такого не відчув...», - розповідає Володимир, пацієнт клініки.

volodymyr

Володимир

 

Куди подітись?

Утім, спокійно працювати й надавати медичну підтримку в повному обсязі медичному персоналу не дають вже кілька років поспіль. Кілька років клініку виселяли з приміщення на території Києво-Печерської лаври. Колишня влада пообіцяла переселити пацієнтів та медичний персонал в іншу, сучасну будівлю (до слова, на це було виділено з бюджету 50 млн гривень). Але потім прокуратура Солом'янського району м. Києва подала до Господарського суду позовну заяву про визнання відсутності права користування земельною ділянкою по вулиці Амосова 5. І хоча 24 червня позов відкликали, але проблема не зникла: клініці доведеться владнати папери, інакше їй загрожує повторна судовий процес.

Формально, позов солом'янської прокуратури не впливає на функціонування клініки для лікування хворих. Проте юрист Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ/СНІД Юлія Гресь роз'яснює: якщо суд визнає незаконним надання у користування землі, висока ймовірність, що постане питання незаконності введення в експлуатацію, таким чином пацієнти не зможуть лікуватися в клініці. Також може постати питання про оформлення всіх паперів заново. Ухвалення попереднього рішення КМДА тривало приблизно три роки. Тобто ризик знову зависнути у повітрі – високий.

Тим часом навіть зараз, попри офіційну неурегульованість паперів, у клініці перебувають пацієнти. Хворих із важким станом клініка не має можливості приймати – відсутня лабораторія, не працюють ліфти, не діє кухня. Багато приміщень ще потребує ремонту. Клініка не може запуститися на повну потужність через юридично невизначену ситуацію. Медичне обладнання, що вже знаходиться у приміщенні, лише вкривається пилом. Бо «за паперами» його ще навіть не «прийняли».

«Нам кажуть, щоб усе тут закінчити, добудувати, потрібно дуже багато коштів. Ми не проти, якщо нас переведуть назад на територію Києво-Печерської Лаври, і ми зможемо спокійно запустити той лікувальний процес, який у нас був налагоджений...», - пояснює Іван Доан.

Будівля ззовні виглядає чудово, але лікарі й персонал скаржаться, що насправді будівельні роботи були зроблені «не по-господарськи», час від часу прориває каналізаційні й водомережі, ґрунтові води підтоплюють підвал. На всі прохання відремонтувати будівельники відповідають ввічливим «звісно», але ситуація в результаті не змінюється.

 

Фото авторки

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему