Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


16 Січ 2019

Віталій Ричок: "Щастя – то процес, а не результат"

Автор 
Читайте більше в рубриці Щастя: люди
 

"Ми можемо і не розуміти свого щастя, яке маємо", – переконаний Віталій Ричок – герой рубрики Щастя на НародUA.

Звичайний хлопець родом із села

50422534 355047755077056 6761473980806201344 n

"Той момент, коли ти зібрався жити вічно, але ще не дочекався потрібних технологій в медицині і фармакології, а довкола тебе очікують фатальні спокуси..."

Про себе багато чого цікавого не розкажу. Звичайний хлопець родом із села Тополі Козелецького районуаняв корів, товк ногами кізяки, чесав свиням спини. Цікаво, що наголос у слові Тополі місцевий люд робить на останній склад.

Якщо говоримо про щастя, то варто згадати щось хороше із своєї біографії. Перше, що спадає на думку – це щирі взаємини зі своєю половинкою. Не без проблем, як у всіх, але і без формальностей та шаблонів, якщо любов, то любов, не більше і не менше.  

Плюс ще маю роботу, яка одночасно є моїм хобі. Ніколи не розумів, як люди десятиліттями займаються тим, чим їм не подобається займатися. Я б так не зміг. Комп'ютери полюбив ще зі школи, і з тих пір не уявляю, що буду займатися чимось іншим. Аналогічно, як не уявляю поряд себе іншу половинку.

Що таке щастя?

Після недовгих роздумів я зрозумів, що не зможу говорити про щастя у форматі типу "я думаю, що", "мені здається, що" чи "для щастя мені потрібно...". Щастя – це занадто багато та дуже широко. Йому важко дати визначення, і воно навряд чи залежить від якихось речей чи явищ. Можливо є необхідні умови для його існування, на кшталт "здоров'я". Хоча і це сумнівно, бо всі чули такий вислів як "померти щасливим". Інколи ми не відчуваємо його, але проходить п'ять чи десять років, і ось вже виявляється, що саме тоді були непогані часи, а може навіть то було воно. Тобто, ми можемо і не розуміти свого щастя, яке маємо. Тому я вирішив подати своє бачення у вигляді невеличкого, майже автобіографічного, оповідання, де головним героєм є людина, що вже прожила достатньо і готова підвести деякі попередні підсумки. Цей художній прийом дозволить нам забігти наперед у часі та по-іншому глянути на сьогодення. Аж раптом виявиться, що ми щасливі ось вже зараз. І не треба буде робити формальні описи і давати визначення за яких умов чи обставин наступає те невловиме щастя. Воно просто є. Вже є!

13095974 1686618751602694 1115321573009046708 n

"Пан Борода радіє добре зробленій роботі і веселому товариству, яке розділяє з ним цю радість. На голові ви можете бачити атрибутику, яка, за віруваннями силянів, підсилює ефект радості і захищає від всього недоброго".

Сонце пекло нещадно. Певно матінка природа саме сьогодні не змогла розрахувати своїх зусиль і підкинула у зоряно-жовту піч аж занадто багато дров. І, що цікаво, це аж ніяк не засмутило горобців, які великими галасливими сірими юрбами розносили радість життя доглянутим садком від яблуні до яблуні. Простора дерев'яна альтанка з двома довгими зручними лавками та столом між ними, рятувала від літньої спеки під своїм пласким дахом невелику компанію. Зроблений за спеціальним рецептом березовий квас, якого ще було вдосталь у прохолодному погребі, не встигав грітися, виконуючи те саме завдання – з ранньої весни він чекав слушного моменту, і ось нарешті цей час настав. Після квасу на товариство очікували інші гастрономічні сюрпризи. Ходили небезпідставні чутки, що окрім супу з креветок, можливо будуть навіть вареники з вишнями – невидима, але достатньо гучна діяльність на веранді, потрапити до якої можна було зробивши не більше десятка кроків від альтанки, давала небезпідставну на то надію. Та ще і субота ж...

– Віталію, а що таке щастя? – тихенький рівномірний гомін порушив дівчачий, чи б то навіть вже дівочий, голос. Нова тема зацікавила всіх, бо гомін миттєво стих. Для чоловіка у вишиванці з чудернацьким орнаментом, дефіцит волосся на голові якого компенсувала велика сива борода, питання виявилось дещо несподіваним. Він почав згадувати своє життя, підбираючи правильні слова...

Згадав своїх давніх друзів, що погодилися на його дику пропозицію проводити у рідному містечку інтернет та ділитись ним з людьми. Коли це було... Віки, якщо не тисячоліття тому. Ніхто не знав, як то всьо робити, хитрим наукам вчились разом у гаражі, витрачаючи на те дорогоцінний час дозвілля, забираючи його у сімей і коханих. Згадав, як разом раділи кожному новому абоненту та кожному позитивному відгуку про їх роботу. Побудувати український Microsoft не випало, Ілоном Маском так ніхто і не став, але на життя до сих пір вистачає. Згадав, як років з двадцяти п'яти виношував у голові уявний всесвіт майбутнього, що повинен був лягти на сторінки цілої серії фантастичних книжок. Як обережно вибудовував його цеглину за цеглиною, слідкував, аби події розвивалися гармонійно, підселяв у вигаданий світ не стільки геройські постаті, скільки звичайних людей зі своїми недоліками та проблемами. Жодна з книжок так і не побачила світ, але навіть зараз гріють душу емоції, що супроводжували народження кожного вдалого шматку тексту та сюжетного повороту у підземеллях метро по дорозі на роботу і з роботи. Вовтузіння на веранді нагадало чоловіку про його дружину Лідку (певно фірмовий суп із креветок ось-ось дозріє). Стартували вони не дуже вдало у далекі студентські роки, але потім разом день за днем  змогли дорости до справжнього кохання. Майже такого, як подають письменники у своїх романтичних творах з напівоголеними м'язистими мачо на обкладинках. Хоча пісок і з пляжів на Мальдівах так ніколи і не торкнувся їх тіл. Та і Єгипту з Грецією також не пощастило мати цих двох за гостей у своїх готелях, де все включено. Згадав своїх чотирьох дітей, у стосунках із якими вдалося уникнути більшості помилок, які сам мав у стосунках із власними батьками. Нарешті він обвів поглядом слухачів, найстарші з яких тільки но збиралися вступати до ВУЗу цієї осені. Їм було цікаве це спілкування, незважаючи на майже шість десятків років за плечима їх співрозмовника. Чоловік, та чого там, дід, до якого молодь зверталась просто "Віталій", непомітно, одними тільки очима, усміхнувся і відповів:

– Якщо раптом ви вирішите поставити перед собою якусь мету, то старайтесь аби шлях до неї не перетворився на пекло. Моменти досягнення бажаного – то тільки коротенькі спалахи у багатті життя. Крокуйте своїми стежками із прекрасними мріями за плечима, насолоджуючись кожною секундою свого існування. Бо щастя – то процес, а не результат.

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему