Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


15 Лип 2016

Вікторія Овчаренко: «Щодня, щохвилини у власному космосі з’являються нові зорі щастя»

Автор 
Читайте більше в рубриці Щастя: люди
 

Вікторія Овчаренко – героїня Щастя на НародUA. "Щастя. Коли я вимовляю це слово, в моїх очах вимикається світло, а в голові зароджується космос із мільйонами зірок, то і є безліч щасливих моментів, які подарувало мені життя", – говорить вона.

Вікторія Овчаренко з маленького та мальовничого села Плескачівка, що на Черкащині. Навчається на художника-дизайнера, любить спорт, цукерки і чай без цукру.

Що таке щастя?

Щастя. Коли я вимовляю це слово, в моїх очах вимикається світло, а в голові зароджується космос із мільйонами зірок, то і є безліч щасливих моментів, які подарувало мені життя… Ось яскраве сузір’я моментів, коли мама радіє кожній моїй дитячій листівці і простому букетику польових квітів, а мені від того так тепло, ніби до мене доторкнувся промінчик сонця… Поряд з ним сяють спогадами холодні зимові вечори в міцних та рідних обіймах тата. Чашка какао, звареного бабусею, яке зігріває душу.

Фантастичні розповіді дідуся, які веселили і наповнювали сміхом всю оселю…

А он там сяє маленька, проте дуже яскрава зірка, яка освітлює мені розум, коли я часом гніваюсь на брата. Було це, коли я ще пішки під стіл ходила. Мій, на рік старший брат, під час прогулянки з мамою, побачив бабусь, які жартували, що заберуть сестричку, притиснув мене до себе і з очима, повними сліз та сміливості відповів, що нікому мене не віддасть...

Ось пролетів яскравий метеорит і запалив у моїй пам’яті зовсім свіжий спогад. Зима. Перший вечір після закриття сесії. Дніпро, яке не встигло підкоритися морозам, хлюпоче об каміння. Яскравий, здавалося палаючий, місяць малює стежинку по спокійних, і в той же час бентежних хвилях. Поряд зі мною ще мало знайома, але на диво близька по духу людина. Відчуття легкості та волі, якого я давно не відчувала. І хоч мої руки холодні від морозу, та на душі квітне весна…

Тут сяє в пам’яті слово «кохаю»… А он там, коли я вперше побачила море, літак, веселку, свою гітару, давнього друга, подарунок під подушкою, квітку, яка вижила не дивлячись на спеку, лелеку на своїй будівлі…

Так можна продовжувати вічність, адже щодня, щохвилини у власному космосі з’являються нові зорі щастя, варто просто закрити очі і краще придивитись до своєї галактики. 

 

Фото надане героїнею

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему