Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


03 Лист 2017

Тетяна Грицан: "Щастя – бачити свій рід не тільки до себе, але й після себе"

Читайте більше в рубриці Щастя: люди
 

«Живучи в синіх горах, рахую, перераховую кожну хвильку, аби насолодитися природою, а потім просто пишу, пишу, пишу», - розповідає поетеса Тетяна Грицан — героїня рубрики «Щастя» на НародUA.

Тетяна Грицан — поетеса родом із Закарпаття. Авторка десятьох поетичних збірок, член НСПУ.

Що таке щастя?

… Той камінь, як якір з прабатьківських вірувань, за який чіпляєшся і через це повертаєшся у спробах злетіти. І, кожного разу, вимальовуючи Картину Життя, вже в той Момент іде все не так, бо продовження –у Безлічі Миттєвостей. Чи пам’ятаю Мить?

Я – Крапля Любові, що увібрала в себе весь довколишній Світ… Уже розпускаюся від надмірностей, але ще вбираю, вбираю…

Безмовно зависла над Землею… Я – Сива Далина, що турботливо плескає в долоні, огортаючи світ. Забагато… На прив’язі Часу… обіймів Сонечка – вогняний Обруч, що дивує Благо-Словенням. Смакую Сонячний ощипок... І вже височію Сама, наче мужня Вдовиця. Але ні! Я – Мати, маю дбати про своїх дітей…Я – жінка, маю зайти собі пару… Я – Крапля, що прагне жити. Кожен хоче торкнутися Крапелини, прийняти до своїх обіймів, а потім злизати, аж до Нема… І горобчики-молодчики кличуть до своїх любовних пестощів, і білий Лист, що тільки-но визрів , захотів погратися в хованки з цяткою Часу… Земний Чоловіче, можеш ковтати залізяками, метати і рвати на собі фіришанку, закликати чи заклинати, можеш кусати лікті від розпуки - не допоможе… Хіба, що, складеш руки в Молитві, дивитимешся заворожено на Мить – довго, довго… Тоді відчуєш солодкуватий присмак Моїх Губ, ніжний Дотик вишуканих Пальчиків, терпкий Подих, Шепіт: кохаю. Я – жива. Я – Повсюди й Ніде… Мить.

14720512 1861298270756874 7693182797129616566 n

Щастя — любити, моя частинка-бути частинкою Любові

Я – серед бурхливих хвиль, змінних почуттів і емоцій, лиха війни, кризи – не можу спрямувати у незрадливе русло Ідею. Стаю резонансом Подій – Виміром Часу. Тепер все можна…

Я – маленька Крапля Любові, а увібрала в себе довколишній Світ. Уже розпукаюся від надмірності, але ще не вмираю, вбираю… Я – зависла Природа над землею, чекаючи чогось неймовірного, живого і водночас трохи бентежного, бо невідоме завжди викликає хвилювання.

Все починається з дрібниць… І оглядання весняні, медові каркання ворони, манливі пестощі зими, дозрілої ріки Мінору. Дощем на желе жадань цвяшити сіль на стопах літ, у соняха топити рань перед бузковим трапом… у сок трощити трави, у сльози розводити фарби. І цілувати тишу зваби, Ісусові спивати рани, що проливаються з калин. До верболозу плачучи співати, навколішках просити зради у водограю мілини, і тиском тиснути на зґарди малої бузини. Що на причепі, біля тину, залишила сліди родини. У жито вимокнути коси, коромислом носити роси, занурюючи перст в уста наївного екстазу. І гладити в долонях руки, і винаймати в серце крука, аби не знали, де любов. Молитися, і пити труту, і виростати наспіх в жмуток священного бика, просити Бога на прощення… Дозвольте, ще ось тут побути, скрутитися у пару стуків небесного буття. Відчути смак земного джґуту, із повним ротом крикнути: люблю життя.

 
Більше на цю тему