Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


12 Груд 2016

Ольга Деркачова: «Щастя – це світлі миті життя»

Автор 
Читайте більше в рубриці Щастя: люди
 

Ольга Деркачова – героїня Щастя на НародUA. "Щастя - це коли тобі усміхнеться випадковий перехожий, щастя - це смачна вулична кава, щастя - це коли після робочого дня ти йдеш до танцювального клубу і танцюєш танго або слухаєш у філармонії симфоджаз", – розповідає вона.

Ольга Деркачова, Івано-Франківськ. Письменниця, доцент Прикарпатського національного університету, кандидат філологічних наук, член Національної  спілки письменників України. Авторка збірок оповідань «Синдром підсніжника» (за цю збірку отримала міську премію Івана Франка), «За лондонським часом», «Гуртівня штучних квітів», «Повидло з яблук», «Трикотажні метелики», романів «Крамниця щастя» (за цей роман отримала обласну премію Василя Стефаника), «Коли прокинешся» (за цей роман отримала відзнаку Коронації слова Найкращий твір про кохання). Любить виховувати свого спадкоємця, читати, грати у шахи, займається бальними танцями і годує качечок на озері. А ще любить ранкове сонце, що плутається у листі і кришталеву росу, яка мріє у павутинні про щось своє, далеке і близьке

Що таке щастя?

Для мене немає якось такого глобально-великого щастя, я не сиджу і не чекаю, коли воно до мене, всієї такої хорошої, прийде. Щастя - це світлі миті нашого життя, які ми повинні ловити, любити і цінувати. Наприклад, щастя - це коли тобі усміхнеться випадковий перехожий, щастя - це смачна вулична кава, щастя - це коли після робочого дня ти йдеш до танцювального клубу і танцюєш танго або слухаєш у філармонії симфоджаз. Щастя - це спілкування з рідними та близькими, це успіхи мого сина і досягнення моїх університетських дітей, щастя - це улюблена робота або гарно написане оповідання.

Крамниця щастя

Уривок з роману "Крамниця щастя". Головна героїня влаштовується на фірму, яка займається облаштуванням свят та сюрпризів. Чи можна купити щастя? І чи є  воно у "Крамниці щастя"? І чим усе завершиться для героїні? Не буду відкривати таємницю. Натякну лише, що у фіналі буде море-море радості та щастя. А якого саме - читайте і дізнавайтеся. 

 

Марина тремтячою рукою постукала до дверей кабінету.

— А, це ти! — одразу накинулася на неї начальниця.

І раптом Марина відчула, що їй не страшно. Вона не може тут більше працювати. Це куповане щастя... Як воно їй набридло. Ти імітуєш щасливого клоуна або добру фею. Люди, до яких ти приходиш, імітують радість. Або навіть і не намагаються — прямо, не приховуючи цього, виявляють своє невдоволення.

Надокучили ці діти, які аж забагато всього отримують у своєму житті. Раніше дівчина думала, що вона буде творити маленькі дива, які робитимуть людей щасливими, але, виявляється, для того аби зробити щасливим когось рідного, уже запізно наймати добру чаклунку.

— Чого мовчиш? — відірвала Марину від роздумів начальниця. — Поясни, що трапилося.

Марина мовчала. Згадалося щасливе обличчя Оленки. Вона чи не єдина, хто по-справжньому повірив у диво.

— Ти не маєш совісті, — продовжувала начальниця. — Тато дитині пообіцяв диво, героя з казки. Дитина вивчила вірш, готувалася, а дива не було.

— А ви впевнені, що для дитини це було б дивом? — раптом різко промовила Марина, піднявши голову.

— Що???

— Ви впевнені, що для цієї дитини клоунеса або фея в недорогому костюмі була би дивом?

— Що ти таке говориш?

— Знаєте, у тих дітей навіть пташине молоко є. То що їм до клоунес?

— А тобі яка різниця?! Тобі платять гроші не за роздуми й рефлексії, а за роботу. За вчасно виконану роботу! Де ти була?

— Я забула про це замовлення, вибачте, — ледь чутно промовила Марина, знову опустивши очі.

— Забула? Оце така причина? Дитина, мабуть, цілий вечір плакала, а ти просто забула? Ти совість маєш?

— Не думаю, що та дитина плакала через те, що я не прийшла і не привітала її, — зіронізувала Марина. — У неї вдома багато клоунів, які готові розважати її. Одним клоуном менше, одним більше...

— Що ти маєш на увазі?

— Те, що сказала. Ці діти ще не встигли подумати, що вони хочуть, а вже мають це. То що їм до див, які ми пробуємо їм створити?!

— Звідки ти знаєш? Це звичайні діти, такі, як і інші. Зрештою, не тобі вирішувати, до кого приходити, а до кого — ні. Ти отримала замовлення, отож маєш його виконати, а якщо щось не вдається або не хочеш, то можеш звільнятися. Ніхто тебе тримати тут не буде.

— От і чудово! Знаєте, мені набридло це куповане щастя. Дорослі купують дива дітям, а вони їм не потрібні. Їм потрібне звичайне тепле спілкування, яке не купиш ні за які гроші. Ви знаєте, скільки дітей плакало, коли я приходила, лише тому, що вони чекали на татка, а не на фею? Тато обіцяє дитині диво, і дитина думає, що дивом буде спільне святкування дня народження, прогулянка в парку або похід у ліс, а не клоун чи фея. Люди втомилися від цих купованих штучних див! Невже ви не розумієте?

— Це ти чогось не розумієш, дівчинко! У нас безліч клієнтів, і всі задоволені.

— Вони не клієнти! Вони — живі люди, які не розуміють, що за гроші неможливо купити усмішку!

— Та що ти в цьому тямиш!

— Можливо, я нічого не тямлю в бізнесі, але за кілька місяців я стільки надивилася, а особливо дитячих сліз. Знаєте, іду, думаю про те, як побачу щасливе дитяче личко, а натомість практично завжди бачу лише розчарування...

Раптом Марина знову згадала Оленку і як сяяло її личко. Для цієї дитини то було справжнє диво. Але вона нічого не розповість про Оленку й про те, як вони розмовляли про казковий ліс.

— Знаєте, хто би справді вірив у дива?

— Хто?

— Дітлахи в дитбудинках. Але ж у нас крамниця щастя! А в тих дітей немає грошей, аби придбати в нашій крамниці хоча б краплину його. Я, мабуть, не годжуся для цієї роботи.

Несподівано відчинилися двері.

 

Фото надане героїнею

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему