Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


01 Січ 2018

Олена Міщенко: "Люблю кожну мить життя, бо вона неповторна"

Автор 
Читайте більше в рубриці Щастя: люди
 

«Я нічого не знаю про теорію щастя. Можу розповісти про ті хвилини, які робили щасливою мене, в які я почувалася на отому самому незвіданому «сьомому небі», – розповідає Олена Міщенко.

26175208 1214499882018281 1122330807 n

Олена Міщенко, 55 років, м. Київ. Філологиня, авторка підручників з української літератури.

Замолоду писала вірші, нині пишу підручники

21078835 1118524208282516 815941317467870469 n

Усе життя я віддала філології - більше 30 років викладала історію української літератури в КНУ імені Тараса Шевченка. Замолоду як більшість романтичних дівчат-філологинь писала вірші, і добре, що вони лишилися тільки у старих записниках. А от нині пишу підручники з української літератури для школи - маю авторську лінійку з 7 до 11 класу. Сподіваюся, дітям вони подобаються. Радію, коли за ними працюють зі школярами мої колишні студенти.

Люблю, коли збирається уся моя родина

Люблю життя, людей, свою родину. Маю онука і онучку, і мрію, щоб наш будинок почув якомога більше дитячих голосів. А ще люблю, коли вдома смачно пахне пиріжками, а за великим столом збирається уся моя родина. Читаючи в університеті спецкурс із феміністичної літератури, феміністкою я так і не стала. А тому я вільно "переобиралася" із одного віку в інший - і чудово почуваюся у статусі бабусі. І прямо тану, коли онук примовляє: "Ба, твій борщ найсмачніший!"

Люблю тварин, у нас живе три собаки і троє котів, і радію, що малеча росте поряд із тваринами і вчиться любити все живе довкола.

Пишаюся досягненнями своїх дітей, а їхнім успіхам радію значно більше, ніж своїм власним.

Люблю кожну мить життя

Люблю красу в усіх її проявах, а тому давно збираю колекцію порцеляни.

Люблю світанки, бо встаю вдосвіта - коли ще усі сплять, а я на кухні п'ю свою першу ранкову каву у тиші новонародженого дня. Люблю затишні вечори, коли замовкає дім, і я залишаюся наодинці з книжкою і лагідною тишею приспаного будинку. Дуже люблю подорожувати - історія наших із чоловіком мандрів налічує понад 30 країн і близько 200 міст.

Люблю кожну мить життя, бо вона неповторна.

26196801 1214499755351627 1319688990 n

Що таке щастя?

Ідея поділитися щастям сподобалась мені одразу - надто багато негативу нині навколо, а тому будь-який допис про неповторні хвилини справжнього щастя - безцінний.

Я нічого не знаю про теорію щастя. Я можу розповісти про ті хвилини, які робили щасливою мене, в які я почувалася на отому самому незвіданому «сьомому небі». А що потрібно для щастя? Як на мене - любити.

Загалом моментів щастя в житті людини таки чимало, і виокремити найяскравіші непросто, бо серед круговерті щасливих хвилин треба обрати оті най-най-най, які гріють душу й серце упродовж усього життя. Словом, вирішила таки спробувати.

1. Мені 6 років. Ми з батьками в Грузії, на відпочинку, в гостях у друзів. Затишна грузинська оселя, двір, сповитий виноградом. Дорослі п'ють домашнє червоне вино із темних глиняних глеків, на столі - величезний казан із кукурудзою, яку нам, дітям, посипають сіллю, мастять смачнющим домашнім маслом - і немає досі нічого добрішого у світі. А за столом лунають такі рідні українські та грузинські пісні, а потім, це я точно знаю, можна буде вгорнутися у батькові долоні, і він, трохи захмелілий, співатиме мені всю дорогу пісень у тряскому автобусі дорогою до пансіонату, щоб мене бува не загойдало. Відтоді улюблену батькову "Черемшину" пам'ятаю навіть з його інтонаціями.

2. Мені 14. Море. Шоста година ранку. Коктебель. Вода прохолодна, шовковиста, спокійна, на пляжі порожньо, тільки ми з батьком розбиваємо це лагідне дзеркало чи то води, чи то перевернутого неба, і пливемо далеко-далеко, ген поза буйки. І є тільки ми, море, імлистий кримський ранок, неповторні пахощі якого живуть в мені донині, прозора глибінь і запаморочливе щастя від цієї миті, коли ти раптом усвідомлюєш, що тобі належить цілий світ.

3. Мені 18. І я закохана. І життя нагадує величезне колесо огляду, я ніби лечу над світом, і бачу все до найдрібніших деталей. І забиває дух від висоти і огрому почуттів. І я по вінця переповнена щастям, яким хочеться ділитися з усіма. І щастя таке пронизливо-усвідомлене, що намагаєшся ніби назавжди спинити в собі цю мить.

4. Мені 19. Я вперше беру на руки сина. І в цій обшарпаній палаті радянського пологового будинку, де навколо ще декілька мамочок квокчуть над своєю малечею, де з-за вікна чути, як репетують мавпи у зоопарку через дорогу, і ще голосніше волають в коридорі санітарки, я раптом розумію, що от зараз, цієї миті, є тільки ми удвох. І ніщо більше не має значення. І я вперше плачу від щастя, притуливши до грудей туго сповитий згорточок всесвіту.

5. Мені 25. Пологовий будинок. Горобина ніч. Блискавки такі яскраві, що в пологовий залі можна було б вимкнути світло. А я знову плачу від щастя, коли дізнаюся, що народилась дівчинка. Я ж так мріяла про донечку! І мене раптом повінню заливає відчуття нереального спокою і щастя, мала упевнено перекрикує гуркіт громовиці, вовтузячись у пелюшках, а я вкотре чомусь думаю, що такою щасливою, як зараз, я ще ніколи не була.

18341983 1045285378939733 750276270265529189 n

6. Мені 35. Синове посвячення в студенти. Я усвідомлюю, що починається якийсь новий етап життя. І відчуття щастя якесь трохи незвичне - воно спільне для всіх нас, - помножене. І я намагаюсь назавжди закарбувати в пам'яті кожну мить цього свята - і найріднішу у світі синову посмішку, і ледь стримувані чоловікові сльози гордості й щастя, і неприховані свекрушині сльози того ж таки щастя, і море знайомих і незнайомих облич. У той день мені здавалося, що нещасливих людей на світі взагалі не існує.

7. 2010 рік, січень. Народився мій дорогий онучок. Я вперше взяла його на руки, і зрозуміла, що ніхто у світі нічого не знає про щастя. Про нього все знаю тільки я.

8. 2015. Вересень. Операція. Наркоз. Пробудження. І я відчуваю, що все найстрашніше позаду. І всі, кого я люблю над життя, поряд. Я дивлюся на свою вагітну доньку і розумію, що я неодмінно побачу свою онуку. А син годує мене з ложки протертим супом, і цей лікарняний суп видається мені найсмачнішим у світі. І чоловік щось лагідно бурмотить, я не чую слів, а тільки насолоджуюся любов'ю і ніжністю, яка з них струменить. Я усвідомлюю, що у мене є справжня Родина. І я готова померти, тепер уже від щастя.

9. 2016, січень. Я вперше тримаю на руках свою онучку. Найкрасивішу дівчинку на світі. Я кладу її біля себе на ліжко і дивлюся, як вона спить. І мені хочеться усе те щастя, яке аж вихлюпується з мене, перелити в неї, в її майбутню долю. Кожного разу, коли я притискаю її до грудей або повільно кружляю з візочком навколо будинку, я готова негайно відповісти на запитання "що таке щастя".

17800056 1022113581256913 1840653658375328253 n

10. 2017, лютий. Мені 55. Я стою на вершечку Ейфелевої вежі і посміхаюся зимовому сонцю над вічним Парижем. І я точно знаю, що я щаслива.

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему