Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


13 Груд 2018

Оксана Мількевич: "Моє щастя складається з великих і маленьких щоденних "щастячок"

Автор 
Читайте більше в рубриці Щастя: люди
 

"Мої "щастячка" дрібні і миттєві, але разом вони наповнюють моє життя теплом, сенсом і любов’ю", – розповідає Оксана Мількевич – героїня рубрики Щастя на НародUA.

Намагаюся реалізувати свою дитячу мрію – писати

48392136 375943139617195 6786530815716098048 n

Мені 33 роки, одружена і маю трирічну донечку. На даний момент чотири роки проживаю в Бухаресті, Румунія.

Народилася в Вишневому Київської області. Навчалася в КТІСТ КНЕУ (комерційна діяльність) та КНУТД (фінанси). Довгий час працювала в банківських установах Києва та Вишневого в роздрібному бізнесі.

У 2012 році з сім’єю переїхала до Франкфурта-на-Майні, Німеччина. Вивчала німецьку мову і пізніше працювала в міжнародній туристичній компанії.

У 2014 році з сім’єю переїхала до Бухареста. Тут у 2015 році народилася моя донечка. Зараз не працюю, займаюся дитиною і намагаюся реалізувати свою дитячу мрію – писати. Читаю книги і веду сторінку в Instagram під ніком – infernalis_oma, пишу короткі оповідання на своїй сторінці в Facebook, маю кілька опублікованих статей в газеті «Народна Трибуна», бета рідер у молодої відомої авторки - Анастасії Нікуліної. Дуже люблю і багато подорожую.

Одного дня мрію написати книгу.

Що таке щастя?

48089686 1219636791525403 1050525983871860736 n

Моє щастя складається з великих і маленьких щоденних щастячок.

Коли моя донечка прокидається, і її перше слово «мама». Бере моє обличчя в долоньки і треться носиком – щастя. Повторює мої вирази обличчя і поведінку, а ще більше, коли я бачу її розквітлу індивідуальність. Центр всесвіту, життя і безмежної любові.  

Коли мене щоранку цілують і кажуть «доброго ранку, кохана». Накривають ковдрою спину вночі і будять, лоскочучи ступні. Дарують квіти і поправляють волосся за вушко. Роблять мені чай проти застуди, міряють температуру цілу ніч і подають паперові серветки. Підтримують всі мої починання, навіть якщо це вже №20 і перші 19 я швидко закинула і забула. 

Коли мама телефонує п’ять разів на добу, щоб запитати, чи я поснідала, вдягла шапку, і як почуття у всіх членів родини. Коли одразу за мамою телефонує сестра, і запитує те саме – щастя. Щастя, що всі здорові, люблять і пам’ятають.

Коли роблю і вдихаю аромат першої вранішньої кави, на ніс падає лапата сніжинка, охоронець вручає паперову листівку від друзів. Коли резервую квитки на літак і сідаю планувати нову подорож від А до Я. Отримую перший малюнок донечки в садочку або просто отримую «привіт» від людини, яку довго-довго не чула. Коли хтось вперше читає моє оповідання, лишає коментар або малює ілюстрацію.

Мої «щастячка» дрібні і миттєві, але разом вони наповнюють моє життя теплом, сенсом і любов’ю. Ось яке воно, моє щастя!

Але воно не буде повним, допоки не буде мирного неба над моєю Батьківщиною! Без миру повне щастя неможливе!

«Допоки у підвалі будинку в зруйнованій Мар’їнці трирічний хлопчик з переляканими очима заспокоюватиме свого плюшевого ведмедика, щоб не боявся бомбардувань; сорокарічна жінка замерзатиме в багатокілометрових чергах на КПВВ у Гнутовому за пенсією на хліб для трьох малолітніх дітей; восьмидесятирічний дідусь на Херсонщині притискатиме, як тоді у сорок четвертому, до грудей грудку рідної, але далекої кримськотатарської землі. Допоки чобіт російського солдата топтатиме мою Батьківщину!»

Анатолій Зеленоокий

 

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему