Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


07 Груд 2017

Наталка Капустянська та її "35 рецептів щастя"

Автор 
Читайте більше в рубриці Щастя: люди
 

"Щастя – це радість материнства, улюблена робота і гармонія з природою", – розповідає Наталка Капустянська – героїня рубрики Щастя на НародUA.

Наталка Капустянська, 54 роки, м. Київ. Заслужений журналіст України, громадська діячка, правознавець. Співорганізатор Міжнародного проект-конкурсу «Тарас Шевченко єднає народи». Любить поезію Ліни Костенко та Марини Цветаєвої. Захоплюється фотографією. Людина, яка закохана у життя. Має двох дорослих синів.

Наповнена прекрасною мрією юність

Народилася у краю лелек та срібних беріз – на Чернігівщині, неподалік селища Срібне. Мій Срібнянський район якраз на стику трьох областей – Чернігівської, Сумської, Полтавської. Кажуть, що у мене і говір полтавський. І звати мене Наталкою. Все як за Іваном Котляревським.

Юність була особлива – наповнена прекрасною мрією... Бути журналістом. Ще з 7-го класу почала писати до районної газети. І цю газету я чекала як свято. У той день, коли мала вийти з друку стаття, я цілий вечір виглядала поштаря. Дядько Іван, вайлуватий сільський поштар, їздив за поштою за 5 кілометрів. І тільки він з’являвся на початку вулиці зі своєю коричневою сумкою, я бігла йому назустріч. Ось вона щойно віддрукована газета. Ще пахне свіжою фарбою. Таке відчуття залишилось і до сьогодні, коли відкриваю газету “Україна молода”. До речі, моїми героями інтерв’ю є талановиті, замислені, успішні, часом креативні майстри слова, ремесла, живопису, кіно, театру зі усієї України. То, напевне, для журналіста найбільша нагорода, коли можеш донести до читача культурне і пізнавальне.

18664424 1562517300486159 8869642213154924279 n

Окрім журналістики, я займаюсь ще громадською роботою. Мене до неї долучила (може, спершу зацікавила) президент Міжнародної Ліги “Матері і сестри – молоді України”, народна артистка України Галина Яблонська. Кілька слів хочу сказати про цю непересічну в Україні особистість. Галина Гілярівна (у свої майже 90!) і донині грає в театрі, а також є автором ідеї проведення Міжнародного проект-конкурсу “Тарас Шевченко єднає народи”. І сьогодні, готуючись вже до третього конкурсу, можемо сказати, що він за два роки свого існування об’єднав понад 300 учасників з 40 країн світу, полум’яне слово Шевченка пролунало 44 мовами.

Майстер нарису

Мої знайомі літератори називають мене Майстром нарису. Схоже, не помилилися. У трьох виданих книжечках, одна автобіографічна “Наталчина мрія”, друга – “35 рецептів щастя” можна прочитати про цікавих людей, з якими мені пощастило поспілкуватися. Це і відомі люди, і звичайні кияни. Мені так і хочеться їх назвати: Наталка Поклад, Сергій Пономаренко, Євгенія Пірог, Андрій Кокотюха, Валерій Шевчук, Марія Морозенко, Ганна Чубач, Галина Вітавська, Ніна Новікова. Нещодавно побачила світ третя книжечка “Гілочка жасмину” – розповідь про учнів, з якими я навчалась у Срібнянській середній школі. Шкільні мотиви переплетені з історією рідного краю. Цей нарис цікавий тим, що у ньому не лише збережені імена і прізвища учнів і вчителів, а й назви теми уроків. То, звісно, у вас виникне питання, як можна було відтворити правдивість шкільної тематики... Зовсім просто – відшукати свій щоденник за 10-А клас. Це єдина річ, яку я зберегла переїжджаючи з одного місця на інше, слідуючи за своїм “військовим” чоловіком.

Фотографія увірвалася у моє життя випадково

24829191 1804424232962130 1114007553 n

І завершуючи розповідь про свої творчі здобутки, зупинюся ще на фотографії. Фотографія увійшла, ні увірвалася, у моє життя випадково. Працюючи головним редактором газети, мені потрібно було з фотокореспондентом підготувати репортаж. Оскільки фотограф захворів, мені нічого не залишалось, як взяти у “борг” фотоапарат у свого меншого сина та їхати на захід. І так гарно, зі смаком “вписались” на шпальту і стаття, і фото, що я зрозуміла – можна робити фотовиставки. Власне, так і відбулося. Три виставки: “Із літа в осінь”, “Стояла я і слухала весну”, “У парку на Вінницькій” пройшли у бібліотеках Солом’янки. До речі, моїм улюбленим місцем є парк на Вінницькій, неподалік Кадетського Гаю, у якому я проживаю від дня його заснування. І всі ці двадцять два роки я крокую по одній дорозі, що розділяє дві вулиці Івана Пулюя та Кадетський Гай. Мені відомий майже кожен куточок Солом’янки, я знаю у який парк прилетіло весною найбільше птахів, бо я розумію їхню “мову”. І зараз, у зимовий день, до мене (на 9-й поверх!) прилітають синички – за насінням. Ділюся з ними...

Наталка Капустянська запрошує на “капусник”

Ледь не забула! Про капусник! Люблю мріяти... І одного разу намріяла, щоб таке придумати на кшталт музикотерапії. Бо сьогодні багато інформації ЗМІ подається негативної. І придумала проводити таке: “Наталка Капустянська запрошує на “капусник”, який проходить щомісяця на вулиці Кавказькій, 7. На перший капусник запросила відому письменницю Тетяну Череп-Пероганич, згодом – відому талановиту композиторку з Вінниці Ольгу Янушкевич. Музикотерапія на “капуснику” відбулась. Адже науковцями достеменно доведено, що музика лікує людські душі. Цього вечора звучали романси на слова поетів Ніни Шаварської (“Ой ти, зіронько-зірнице”, “На крилай мрій”, “Липа”, “Благослови мене, любове”), Олександра Коротка (“Небесный сон», «Ты безнадежно устала», «Босоногие слова»), Марії Ясакової (“Гуляє вересень”), “За тим садом”. З особливим трепетом сприйняли пісню на слова Наталії Земної “Материн солодкий хліб”. Загалом Ольга Янушкевич написала понад 600 пісень, то слухати не переслухати... “Капусник” не обійшовся і без дитячих пісень та музики. На слова Лариси Недін прозвучала пісня «Казка про Ведмедика-Кумедика” та Марії Ясакової “Чому сніг лапатий”.

Захід був не лише пізнавальний, а й виховний: при виконанні інструментальної музики, яка так і зветься “Мелодія” кожен на “капуснику” міг за ці три хвилини подумати про сенс свого життя. Як, скажімо, і виконану пісню польською мовою “Кохане сонечко” – перекладати не було потреби, бо зрозуміло, що йдеться про кохання... На “капуснику” Ольга Янушкевич декламувала вірші, виконувала власну музику, зачаровувала співом. Така собі людина-оркестр, яка вразила присутніх своїм талантом, що восени глядачі пішли додому, як у тій пісні: “у моєму серці – досі серпень”...

Що таке щастя?

Щастя – це радість материнства, улюблена робота і гармонія з природою.

Скільки людей намагаються з’ясувати, що таке щастя! Як же це непросто. Бо щастя невловиме, у кожного своє... Схоже, мені вдалось віднайти поки що 35 рецептів щастя. Власне, саме так “35 рецептів щастя” і називається збірка нарисів про людей, з якими мені пощастило поспілкуватись. Герої моїх нарисів – добродушні, працелюбні, віддані, готові щомиті творити добро, аби світ ставав гармонійнішим і світлішим. Жити поряд з такими людьми – щастя.

Дитинство пахло лугом і конюшиною

24129980 1791421527595734 2059293568243349434 n

Я щаслива, бо...

Моє дитинство пойшло серед красивої природи на Чернігівщині. Такого чарівного куточку, як Срібнянщина, мабуть, немає на всій Україні: яри, діброви, гаї – так милують око! А ще дитинство пахло лугом і конюшиною. Та найбільше шелестом перестиглої кукурудзи. Станеш бувало біля неї, а вітер шарудить листям, вигадуючи осінні мелодії. То була для мене найкраща музика.

Я щаслива, бо...

Моє ім’я не Наталія, не Наталя, а саме Наталка – як у свідоцтві про народження.

Слухати справжню музику

Я щаслива, бо...

Маю можливість слухати справжню музику, написану моїми сучасниками. І не лише у концерних залах, а й у власному проекті (хоча і в невеликому): “Наталка Капустянська запрошує на “капусник”.

Я щаслива, бо...

Маю змогу насолоджуватись переглядом вистав у театрах столиці, зокрема в Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка, де на Камерній сцені “Самотня леді” Галина Яблонська (аж ніяк не самотня, і у свої поважні роки) показує справжнє театральне мистецтво.

Я щаслива, бо...

Маю можливість відвідати Національну філармонію України й послухати у виконанні Руслани Якобінчук, Валентини Матюшенко “Симфонію осіннього дощу”.

А поруч – троянди

Я щаслива, бо...

Можу завернути в бібліотеку й почитати улюблені вірші Наталки Поклад, Тетяни Череп-Пероганич, Оксани Кузів, Юлії Бережко-Камінської, Тетяни Кльоти, Ганни Чубач. Власне, і завітати в гості до Ганни Танасівни...

Я щаслива, бо...

Маю можливість споглядати живописні полотна Леоніда Кузьменка, Венери Сабірової, яка малює на склі, що, на перший погляд, здається холодним, а насправді сонячним і теплим, як, власне, і називається “Сонячна майстерня Венери Сабірової”.

Я щаслива, бо...

Наподалік є парк на Вінницькій, де можна зробити чудові фото гілочок дерев, листя молодого дуба, замисленого клена, духмяної липи... А поруч – троянди.

Пора пити каву!

Я щаслива, бо...

Можу зателефонувати до Світлани Кас’яненко, і сказати: “Пора пити каву!”.

Я щаслива, бо...

Маю поруч друзів, які небайдужі, шляхетні. Так, мова про Вас: Маріє Морозенко, Оксано Палій, Іванко Щербино, Вето Хачатурова, Нона Папкін, Оксано Овчарова, і про “недільний обід у шпиталі”.

Я щаслива, бо...

Моя професія дає мені відчуття щастя...

Поділіться з друзями: