Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


21 Лип 2017

Наталка Ярема: "Щастя — це щось таке примарно-невловиме"

Автор 
Читайте більше в рубриці Щастя: люди
 

"Вміти бути щасливим саме зараз, у цю мить — вершина майстерності! Хто її досяг — той направду щасливий!".

Наталка Ярема — героїня Щастя на НародUA. Народилася у Львові. Свої дитячі роки провела у мальовничому селі Циків Мостиського району Львівської області. За освітою – інженер-геодезист. Закінчила геодезичний факультет Львівської політехніки. Працює викладачем на кафедрі картографії та геопросторового моделювання у Львівській політехніці. Друкувалась у журналах «Дніпро», «Чорнильна хвиля», альманахах «Ліра», «Вінтаж», «Берегиня», «Галактика любові», «Усі ми родом з дитинства: «Оберіг», газеті «Кримська світлиця».

19904672 1981426355406861_1357845580_n 

Що таке щастя?

Щастя — це щось таке примарно-невловиме, до чого людина прагне все життя. А воно ніяк не йде їй до рук. Завжди їй чогось бракує. Одному бракує здоров’я, другому кохання, третьому грошей, четвертому сім’ї, а буває що і всього разом. Найсмішніше, що через деякий час людина усвідомлює, що вона таки була щасливою, але тоді ще не знала, що це - щастя! Вміти бути щасливим саме зараз, у цю мить - вершина майстерності! Хто її досяг - той направду щасливий!

НОСТАЛЬГІЯ ЗА СОНЦЕМ

У моїх долонях на мить затрималось сонце. Але лише на мить. Я жадібно хапала його руками, чіплялась пальцями за останні промінчики, але воно стрімко падало додолу. Лише кілька секунд – і за обрієм. Ген-ген так далеко, що до нього уже не досягнути. Снували перші вечірні сутінки. І ностальгія за сонцем. Ностальгія не у серці і не в душі, як то часто буває. Ностальгія у моїх руках. Ті руки плакали за сонцем, простягались до нього і вже тепер розуміли, що втратили його на льоту так безглуздо і безповоротно, як втрачає людина щастя. А сонце усміхалось своєю прощальною усмішкою, сумною і мудрою. Руки опустились. Обрій зашарівся, ніби спійманий на гарячому злодій, який украв моє сонце.

Щастя – то сонце. Воно вислизає з рук? Чи хто його краде? Тільки руки ще довго ностальгують за ним, простягаючись до обрію.

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему