Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


29 Лип 2019

Наталія Пивовар: "Щастя – це вміння з усмішкою й вдячністю дивитися на кожен прожитий день"

Автор 
Читайте більше в рубриці Щастя: люди
 

"І ось тепер я щаслива, бо знайшла себе у вирі всіх думок і бажань, у сітці всіх доріг, запропонованих життям, бо можу займатися тією справою, яка, окрім хорошого заробітку, приносить ще й неймовірну насолоду, бо можу бути СОБОЮ", – розповідає Наталія Пивовар – героїня Щастя на НародUA.

Робити цей світ трішечки кращим і добрішим

66463786 2573262022692921 7552137138846826496 n

У не такому далекому 1990 році, теплого листопадового дня у сім’ї моїх батьків з’явилося маленьке, крикливе дівча. Воно довгих півтора роки заправляло всіма порядками й законами великого сімейного гніздечка, аж поки мама й тато не вирішили, що для того, аби оте вередливе й вперте мале не виросло егоїстичним пупом землі, треба створити дійсно велику сім’ю і забезпечити це дитя і певними обов’язками, і об’єктами, які треба буде захищати й оберігати, а головне – для яких треба буде стати хорошим прикладом. Тож спочатку мені «купили» братика, який кричав голосніше за мене і забирав усі мої іграшки. Та з часом у нашому будинку зібралася майже футбольна команда. Оскільки я прекрасно впоралася із роллю старшої сестри, то батьки забезпечили мені ще трьох братів і чотирьох сестричок (тобто всіх нас у мами з татом 9). До певного часу це було моїм основним заняттям (окрім навчання і читання книг, яких було завжди багато) – допомагати мамі доглядати малих шибеників, захищати їх, а точніше сказати – захищати від них усіх сусідських котів, собак і дітлахів.

Мабуть, те, що я виросла в такій великій родині, стало одним із основних поштовхів до вибору саме такої професії, яку я обрала. Тож я спочатку відучилася 5 років у місцевому педагогічному вузі на вчителя-філолога, а згодом почала працювати в одній невеличкій школі, де маю змогу й надалі бавитись з дітьми і сіяти між ними велике й вічне – знання. Працюючи в школі, я маю можливість щодня творити. А творю я особистість, адже працюю з найдорожчим, що є в нашому світі – з дітьми. Саме робота є отим місцем, яке дозволяє мені робити цей світ трішечки кращим і добрішим, навчаючи тих, хто є нашим майбутнім.

Книги у мене скрізь: на полицях, столах, у телефоні, сумці, і навіть під подушкою

books 720 min min

Маючи всього 28 років за плечима, не можу стверджувати, що досягла всього, чого хотіла, але впевнено крокую до мети. Досі не зрадила своєму основному захопленню – книгам. Вони у мене скрізь: на полицях, столах, у телефоні, сумці, і навіть під подушкою… Але крім заочних подорожей світом, які забезпечують мені мої вірні паперові друзі, я стараюся подорожувати і в реальності – відкриваю все нові й нові мальовничі куточки нашої Батьківщини. Це ще одне моє захоплення. Не можу уявити собі, що сидітиму на одному місці.

Та крім нашої країни є ще багато інших, не менш гарних і цікавих. Тож маю велику мрію – хочу побачити світ. Прожити й не побачити дикі Анди із залишками цивілізації інків? Жодного разу не ступити на гарячий пісок пустелі Атаками? Ніколи не вдихнути солоного повітря на березі Тихого океану? Не скуштувати справжніх французьких круасанів і не посмакувати гіркою насолодою італійської кави? Ні, так не цікаво… Тож тихенькими кроками рухаюся до здійснення МРІЇ.

А ще я вважаю, що людина постійно повинна вчитися і шукати незвідане нею. Тож керуючись власними переконаннями, вчуся. Постійно. Вивчаю іноземну, практикуюся в наданні ПДМ і т.д. І не можу не згадати про свою любов до прогулянок. Парком, лісом, або ж полем… але обов’язково пішки… це ті моменти єднання з природою, моменти коли я можу поспілкуватися сама з собою…

Такою себе бачу я. Такою хочу, аби сприймали мене мої близькі люди. І я точно не ідеальна, мені ще багато чому треба вчитися, але поки поряд зі мною моя сім’я і друзі, поки я живу на цій прекрасній планеті – я щаслива!

Що таке щастя?

45823058 499618433874564 6984946107084177408 n

Сьогодні зранку прокинулася від ніжного поцілунку сонечка… Воно, таке лагідне, тепле, і таке невпевнене, зазирало до мого вікна і ніби промовляло: «Прокидайся, сонька! Тебе чекає новий щасливий день!». І я вірила. Воно ще ніколи не обманювало мене і щодня дарувало свою порцію щастя.

Потягаючись, я крадькома потупцяла до затишної кухні, де на мене чекав традиційний ранковий ритуал. Кава. Спочатку змолоти дрібні зерна, тоді засипати в джезву і варити, а чекаючи доки густа пінка підійметься догори, глибоко вдихати аромат життєдайного напою. А тоді, загорнувшись у теплий плед, обійнявши гарячу чашку руками, попрямувала на балкон. Примруживши очі від грайливих промінчиків, я спостерігала, як після нічного сну прокашлюється моє улюблене місто. Я обожнюю насолоджуватися тишею безлюдного міста, знаючи, що ось ще якихось пів години, і його вулиці заполонить заклопотаний люд, а дорогами посунуть безкінечні потоки автомобілів… І я була щаслива… Щаслива, бо саме мені це величне місто дарує свій ранковий спокій і пропонує наповнити  силами ранкової прохолоди своє тіло.

Непомітно чашка спорожніла, а ноги почав огортати вітерець. Я усміхнулася і почимчикувала збиратися до праці (а заодно й збирати Щастя – велике й маленьке). Я знову мала присвятити цей хороший день роботі, яка теж щодня дарувала мені свою порцію задоволення і хороших емоцій. Роботі, яка була саме тим, про що я мріяла стільки років. І ось тепер я щаслива, бо знайшла себе у вирі всіх думок і бажань, у сітці всіх доріг, запропонованих життям, бо можу займатися тією справою, яка, окрім хорошого заробітку, приносить ще й неймовірну насолоду, бо можу бути СОБОЮ і не турбуватися, що мене не зрозуміють.

До виходу лишалося ще хвилин двадцять, і тепер настала черга ранкової стрічки новин. Як же добре мати змогу щоранку тут зустріти усміхнені обличчя таких дорогих людей, які наразі так далеко! Ось подруга радіє новій подорожі, а ось однокласник щасливо усміхається з новою медаллю в руках… Які ж вони класні!.. І яка ж я за них рада!

Що там, уже час? І розцілувавши Щастя, я поспішила до дверей, знаючи, що саме ці два поцілунки даруватимуть натхнення на цілий день…  

По дорозі до місця роботи я швидко усміхнулася зустрічному перехожому і отримала у відповідь його здивовану, але щиру усмішку. А те стандартне, але таке приємне «Гарного дня!» від продавчині свіжої преси викликало хвилю вдячності і підкинуло ще одну порцію щасливого відчуття… І ця п’янка насолода від бджолиного гулу міста в годину ранкового час-піку… Ти йдеш і відчуваєш себе частиною цього прекрасного хаосу.

Усміхнувшись, я відкрила масивні двері великої світлої будівлі – тут я проведу весь день. В русі, в шумі і в тому творчому безладі, але в теплому оточені хороших людей і у вирі прекрасних ідей та рішень. Тут я роблю світ трішечки кращим, добрішим і вихованішим. І це прекрасно. Це – щастя.

А в обідню перерву я насолоджувалася ніжним лате в компанії своїх друзів… І ми знову слухали ті, уже безліч разів розказані, але такі хороші історії, сміялися до сліз від старих анекдотів і планували чергову «вилазку в світ». Щоб я без них робила? Хіба без друзів я була б така щаслива?..

День добіг кінця швидко, ми й не зогледілися, як стрілки великого старого годинника вказали, що пора розходитися по домівках…

Завертаючи в невеликий провулок, я просто таки налетіла на такого ж неуважного перехожого. І яким же ж було здивування, коли в тому високому й впевненому чоловікові я впізнала того, хто все дитинство бігав із роздертими колінами і масивною гулею на лобі! Хіба це не щастя, зустріти друга дитинства отак випадково і задихатися від сміху, пригадуючи всі ті кумедні випадки, які ви колись разом пережили? Гуляючи зеленим гомінким парком, ми ще довго розповідали одне одному про свої злети й падіння, про сім’ї, про своє життя.

А потім, проходячи  повз вуличного музиканта, я почула ту пісню, що нагадала про такі безтурботні, наповнені пригодами, дні юності. Ще секунда і в руках запищав телефон. То сестра вирішила нагадати про себе і сказати, що варто б зустрітися. Ні, не сьогодні, але в найближчі дні. Бо ж то зовсім недобре – жити в одному місті і не бачитися місяцями.. І від цього на серці стало так тепло і добре…

Я зиркнула на годинник і зрозуміла, що саме час для ще одного, вже традиційного дзвінка – батькам. Адже це щастя – чути щодня їхній бадьорий голос, вчувати в словах найрідніших підтримку й любов та насолоджуватися жартівливими розповідями про ще один день.

…Ось так непомітно я опинилася перед дверима своєї квартири – місця, де люблять і чекають, місця, де живе Щастя. Увійшовши, я відразу опинилася в хаотичному вихорі дитячих «А чому? А як? А коли?..» і побачила новий шедевральний портрет якоїсь страхітливої істоти що зайняв почесне місце на холодильнику. Що? МАМА? А, то ця істота виявляється я! А що, певно схожа. Щастя ж не може обманювати. Щастя написало, що то я, значить так воно і є!) А ще, дзвінко сміючись, Щастя сказало, що татко готував вечерю, але в нього знову нічого не вдалося, тож всі чекатимуть, поки мама приготує щось, що пахнутиме приємно і смакуватиме всім. І я, усміхаючись, взялась до здійснення бажань Щастя: великого і маленького.

…І лише пізно увечері, закутавшись в ніжні обійми Великого Щастя, зазирнувши в його очі і відчувши, як б’ється його серце під моєю долонею, я з впевненістю сказала, що я найщасливіша.

Бо для щастя неважливі статки і надприродні можливості. Щастя – це те, чим ми наповнюємо своє життя, свою свідомість. Щастя в дрібницях, в моментах… Щастя – це вміння з усмішкою й вдячністю дивитися на кожен прожитий день…

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему