Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


18 Жовт 2018

Наталія Кучеренко: "У світі досить просто знайти причину для щастя"

Автор 
Читайте більше в рубриці Щастя: люди
 

"Для мене щастя – знати, що рідні в порядку, ділитися взасними поезіями та знати, що мої зусилля не є даремними", – розповідає Наталія Кучеренко – героїня рубрики Щастя на НародUA.

Привіт! Мене звати Наталія. Мені двадцять років. Навчаюсь на третьому курсі Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини на факультеті української філології. Пишу вірші. Хворію на ДЦП. Не уявляю свого життя без книг та музики.

Обожнюю творчість Володимира Лиса, фанатію від поезій Ліни Костенко, зачитуюсь творчістю Марини Павленко. Відвідую літоб’єднання імені Миколи Бажана, що функціонує при університеті. Обожнюю щирих та відкритих людей.

 31351432 618393555181681 6999526030700445696 n

***

Я маю у руці бутон тюльпанний,

і думаю про тебе щовесни.

Годинник цокотить як ненормальний,

щоб знову наші мрії розвести.

 

Я маю у руці блакитну хустку.

Малюю з слів пейзаж твоїх очей.

Бо ти пішов – без жодних перепусток,

залишив тільки вірші із речей.

 

Я маю у руці гарячий кремній,

і вибух мозку від порожніх фраз.

Коли на місто налягає темінь,

Мені стає вже байдуже до нас.

Що таке щастя?

Для мене щастя – знати, що рідні в порядку, ділитися взасними поезіями та знати, що мої зусилля не є даремними.

У цьому безмежному світі досить просто знайти причину для щастя, але так само легко загубитися у власних ілюзіях. Часом ми втрачаємо себе за кілька хвилин, вдивляючись у сторінки модних глянців, намагаючись копіювати кумирів... Та щоб потім знайти власне Я, серед безлічі копій, буває недостатньо життя.

 

Серпнево

Серпнево-млосно відгукнеться в тілі

Щось отаке, про що і думать зась.

Я знов пишу на вицвілім вугіллі,

поезію. І знов – тобі. На щастя.

Серпнево-млосно. І думки навтьоки.

Бо під таким шкварко-спекотним небом,

я не знаходжу іншої мороки,

ніж щосекундно думати про тебе.

Серпнево-сонно я тобі програла.

Твій погляд знов проймає всі кістки.

Програла я, як квітку дарувала,

а ти – зривав із неї пелюстки.

***

Вітер гримить у посуд,

Лиє як із відра.

Що ж то за дивна осінь,

навіть часу нема,

щоби зробити каву.

Простуда збиває з ніг.

Зловила її як ґаву.

Ось вона – всім привіт!

Тримає за комір цупко.

Впустила, тепер от – май!

Із радістю дала б лупки,

Прилипла – не відпускає!

Це ж треба отак – от влипнути!

У кашель? – та ні, - в поезію.

Хотіла її покинути,

Шкода цю руденьку бестію.

©Кучеренко Наталія

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему