"Навіть якщо наша мета така висока, що годі її досягти в межах земного шляху, сам рух до неї – це вже щастя", – розповідає Люцина Хворост – героїня Щастя на НародUA.
Люцина Хворост, 35 років, м. Харків. Редакторка-перекладачка, журналістка, співачка-шансоньє.
Героїня про себе:
Авторка трьох виданих збірок віршів. Створила близько чотирьох десятків пісень у жанрах вальсу, танґо, романсу і традиційної естради.
Професійний перфекціоніст і трохи декадентка – хоча з віком навчилася прощати певну недосконалість і світові, і собі.
Політичні погляди: відчутний правий ухил, але без крайнощів.
Ставлення до релігії: агностик.
Люблю: неокласичну поезію, фортепіанні мелодії, філософію Шопенгауера, тихі передмістя, хатні квіти, великодушних і шляхетних людей. Милуюся жінками й чоловіками з гарним волоссям. Захоплююся естетикою золотої доби Голлівуду і стилем ретро взагалі.
Не люблю: безликої архітектури, лівого мистецтва й демонстративної обсценності, релігійного фанатизму. Не люблю галасливого велелюддя і пиятик. У собі не люблю боягузтва і безпорадності.
Вірю – всупереч Шопенгауерові – в жіночу дружбу й у щасливі шлюби. Вірю також у поступ природничих наук.
Не вірю: в антропоморфного Бога, в загальну рівність і братерство, в леґенду про дві половинки.
Володію польською мовою.
Ношу капелюшки.
Що таке щастя?
Якщо чесно, життя в цілому мені здається досить гіркою штукою, і так було завжди. Щастя – це наче ковток свіжого повітря для ловця перлин: випірнув, вдихнув – і знову на глибину: шукай, працюй, докладай зусиль.
Для мене щастя – це творчість. Почуваюся щасливою, коли вдається написати по-справжньому вправну поезію. А найбільше щастя для мене – це робота з аранжувальником і звукорежисером над моїми піснями. Це магія – чути, як твій задум набуває реального втілення. Творчість, зокрема пісенна, – це той рятувальний круг, який допоміг мені пережити не один кризовий період у житті й не потонути у хвилях горя.
А ще щастя – це дружба. Дружба набагато цінніша за романтичне кохання, в якому чимало елементів ворожнечі, що зауважив іще Ларошфуко. Коли ми отримуємо допомогу від наших друзів, ми почуваємося захищеними, не полишеними напризволяще в цьому великому світі. А коли надаємо допомогу їм – почуваємося сильними і добрими. Важливо, щоб це відбувалося взаємно.
Щастя – це мати власну оселю й опоряджати її на власний смак. Я, наприклад, люблю зелений колір, і справдешнє задоволення мені дає плекання хатніх рослин.
Щастя – це свобода і внутрішня незалежність, це змога розпоряджатися своїм часом, але більшість людей, найманих працівників, на жаль, не може собі цього дозволити. Є й інші: ті, що ніби й мають цю свободу, але не знаходять собі місця, потерпають від нудьги. Людина має розуміти, що на цій землі вона лише гість, і ці гостини можуть закінчитися в будь-який момент. Тому не можна марнувати часу: треба робити те, до чого кличе тебе твоє серце. І навіть якщо наша мета така висока, що годі її досягти в межах земного шляху, сам рух до неї – це вже щастя.
