Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


20 Груд 2017

Людмила Весела: "Щастя – це щоденна робота душі"

Автор 
Читайте більше в рубриці Щастя: люди
 

"Творче натхнення, відчуття радості від того, що ти робиш – це неабияке щастя. Як і уміння радіти кожному дню життя, навіть з його рутиною і обов’язками", – розповідає Людмила Весела – героїня Щастя на НародUA.

25394335 1992126247728150 769567707 n

Людмила Весела, м. Дунаївці Хмельницької області. Працює в редакції газети. За фахом педагог-психолог.

Маленькі відкриття

За натурою я – оптиміст, ліричний інтроверт, консерватор (вважаю, що поміркований). А ще – трохи відсторонений спостерігач за життям – люблю неспішні прогулянки з дітьми (я мама двох дочок 7-ми і 13-ти років), коли намагаємося помічати якісь дрібниці - такі мандри ми називаємо прогулянками незнайомими вуличками. Маленькі відкриття для нас – це струмок за містом, рясний ожинник біля нього, мальовничі околиці, зарослі шипшиною та бересклетом, криничка-журавель посеред вулиці. І як приємно згодом переглядати ті знімки і заново радіти маленьким відкриттям.

Неповторні миті

Іноді вишиваю або разом з дітьми випікаємо різні рогалики-печиво-булочки, спільно створюємо щось руками – навіть виготовлення елементарних паперових сніжинок заспокоює і зосереджує. Люблю свої заняття з аеробіки, на які поспішаю тричі в тиждень – вони дисциплінують і тримають у формі.

А ще обожнюю мандрувати і фотографувати – пізнаючи щось нове, важливо його фіксувати, щоб найдовше затримати у пам’яті ці неповторні миті. Бо іноді можна 100 разів пройти знайомою стежиною, і лише на 101-й побачити щось таке що не показувалось до цього. Приміром, ряст, що пробився крізь щілину у бетоні, бо його покликала весна.

25359962 1992125864394855 1764802317 n

Найперше відчуття щастя. Портал у далеку весну

Якоїсь весни я вирішила пройтися босоніж по траві – і мене охопило таке відчуття, наче я перенеслася в дитинство. На той город з бабусею, де я допомагаю їй полоти грядки. Бабуся, до речі, була невиправним ліриком – у щоденній рутині вона знаходила якесь високе призначення і навіть поезію, щоразу звертаючи мою увагу то на переливи пташиного співу, то на млосні запахи юних трав, то на те, як швидко росте цибуля… Не знаю точно, що з цього всього спричинило в мені хвилю урочистого піднесення, аж земля під босими ногами здалася м’яким теплим килимом. Подібне більше ніколи не повторилося у такому ж первозданному вигляді – для аналогічного захоплення світом завше не вистачало якоїсь важливої деталі. Чи то наших з бабусею сандалів, покинутих на межі, чи розкришеного печива з великих кишень її фартуха, чи й самої бабусі – ось уже 8 років, як не вистачає. А портал у ту далеку весну теж залишився десь на тій межі, де я 12-річна, і не люблю городів…

Що таке щастя?

Щастя – це щоденна робота душі

Щастя приходить до нас у різному вигляді – відразу й не розпізнаєш, - приблизно такої думки був Хемінгвей. І справді – в чому полягає щастя, яке воно на дотик/смак/відчуття? Може, м’якеньке і тепле, наче кіт на твоїх колінах; чи приємно-кислувате, як цитрина з імбиром, такі незамінні цього бронхіального грудня; чи це тиха радість від дитячої акварельки з усміхненим сонечком, що неодмінно тішить і гріє – хоча б тому, що намальовано виключно «для мамусі»…

Найпристойніше товариство і пухнастий килим

Великим щастям для мене є ХОРОШІ КНИГИ – їх завжди вважала найпристойнішим товариством. Моє перше – дещо кумедне і нестандартне – знайомство з бібліотекою відбулося, коли я мала 8 років.

Вхід у нашу сільську бібліотеку був через величезний читальний зал, застелений чудовим пухнастим килимом. Бібліотекарки підвели мене до стелажів, де я вибрала аж 8 книжок, і привітно запросили приходити ще. Виходячи, я пом’ялась і все ж наважилась:

"А можна мені трохи пострибати і поперекидатись на вашому килимку? В мене дома такого нема…"

"Звісно, можна", - засміялися бібліотекарки. Вони потім неодноразово згадували цей випадок. А книги я полюбила тоді раз і назавжди. І не в останню чергу саме завдяки їм, двом простим сільським бібліотекаркам, які зуміли так зацікавити.

Може тому я згодом написала і свої книжки – це поетичні збірки «Вереснева містерія», «Кленовий пасьянс» та «Між ріками і Богом». Адже творче натхнення, відчуття радості від того, що ти робиш – це теж неабияке щастя. Як і уміння радіти кожному дню життя, навіть з його рутиною і обов’язками.

25436204 1992125444394897 835495335 n

Мені дуже імпонує творчість Ірини Жиленко, котра уміла помічати щасливі моменти у найтемніші застійні часи. «Людина святкуюча» - це книга її спогадів, до якої я часто повертаюся, вона як маніфест  простому людському щастю, яке чутлива душа здатна помічати кожен день. А оскільки не завжди легко помітити і розпізнати ці миті, то виходить, що щастя – це щоденна робота душі...

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему