Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


04 Жовт 2019

Людмила Сотник: "Щастя є. Я перевіряла!"

Автор 
Читайте більше в рубриці Щастя: люди
 

«Коли прокидаєшся після наркозу й переконуєшся, що всі необхідні органи на місці, – це щастя», – розповідає Людмила Сотник – героїня Щастя на НародUA.

Я народилася в мальовничих Літках на Київщині. Закінчила Київський університет ім. Тараса Шевченка. За фахом філолог. Викладала українську мову та літературу в школах Києва і Броварів, працювала редакторкою, журналісткою у друкованих ЗМІ та медійних компаніях. Пишу вірші, оповідання, новели. Понад 20 років відвідую ЛМО «Криниця» (м. Бровари). Нещодавно переїхала до Києва, де мешкаю з родиною.

Що таке щастя?

У багатьох щастя асоціюється з польотом. Неймовірною легкістю буття, гармонією зі світом і собою. У мене щастя важке. Все найцінніше я здобувала не з першої спроби. Навіть народилася не так, як планувалося, – мама приходила в пологовий двічі, бо мені чомусь не хотілося виходити «із зони комфорту».

Дитсадок я прогуляла. Школа теж нічим не приваблювала. Батькам довелося змиритися і зачекати рік, доки дитина перестане боятися соціуму. А дзуськи! Боюся досі, хоча й розумію, що світові начхати на всі мої фобії. Запасного життя немає, тож стукаю в двері з табличками «можливо». Відчиняють – добре, ні – хвалю себе, що хоча б наважилася...

За свої успіхи й перемоги розплатилася вчасно. Фізичними і душевними шрамами, зрештою, повним перезавантаженням.

Коли прокидаєшся після наркозу й переконуєшся, що всі необхідні органи на місці, – це щастя.

Коли, попри всі діагнози, стаєш мамою...

Коли усвідомлюєш, яке багатство – бачити рідних людей здоровими і благополучними...

А є ж іще улюблена робота, спілкування зі «своїми людьми», творчість.

Новий день – нова мелодія...

Люблю ранкову каву, сліпий дощ, несподіваний вірш, який не народився б без мене.

Обожнюю буяння садів, серпневий спокій, січневу рівновагу.

А ще – руки донечки, голос чоловіка, усмішки друзів...

Тишу люблю – всередині і зовні – і благословляю такі хвилини, як божественний дар.

Щастя є. Я перевіряла!

 

***************************************************

Мені б тиші правічної – з глибини,

у дуплі у вербовім вигойдувать сни,

прокидатись з пташиними до-ре-мі,

жити в тілі, як в храмі - не як у тюрмі,

із якої вихід завжди один;

чути-бачити-знати:

буття - це плин

неймовірностей-митей,

цілунків-днів…

Доки мружишся -

день твій вже відгорів,

відлетів з журавлями в останню путь

і гукає здаля:

“Курли! Забудь!..”

- - - - - - - - - - - - - -

А ти попелом став

чи когось зігрів -

те спитаєш у вітру

й торішніх снів.

 

****************************************

                            Д.

Я тобі пахну морем,

Ти мені - шоколадом.

Небо п'янке, бузкове,

Сонце ще молоде...

Ми ще такі наївні,

Ладонько моє, ладо,

Мудрість прийде з роками

(Добре, якщо прийде...)

Щастя іще у мріях,

Відчай уже у шрамах,

Доленька – на долоні

Лінією життя.

Хочеться так багато,

І щоб живою – мама...

І підстелить соломки,

Так, щоб без каяття...

Можемо політати?

Крила такі прозорі,

Очі твої – бездонні,

Музика – у струні...

Море – на Оболоні,

Ладонько моє, ладо,

Серце твоє – в долоні,

Сонце твоє – в мені...  

 

Людмила Сотник

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему