Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


04 Жовт 2017

Ліна Ланська: "Щастя зуміє знайти і очі відкриє"

Автор 
Читайте більше в рубриці Щастя: люди
 

"Десь люди не вміють читати й писати, радіють сходу сонця і весело всміхаються щебету пташки. Вони щасливі. Кожному з нас дано велике щастя — ЖИТИ", – розповідає Ліна Ланська – героїня Щастя на НародUA.

20954045 332654777162817_8566003362309713828_n


Ліна Ланська (Людмила Лихова) живе і працює в Чернігові. За фахом – лікар, закінчила Київський Національний Медичний Університет ім.О. Богомольця. Запевняє, що старшою за 35-річну жінку вона ніколи не буде. Поетеса. Лауреат Третього Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Л. Мартовича 2017р. Співорганізатор Першого Всеукраїнського поетичного стартапу "Дотиком душі" - м. Чернігів 2017 р. Учасник І Всеукраїнського фестивалю любовної лірики "Мовою серця" в м. Івано-Франківськ, 2016 р. Учасник Міжнародного фестивалю "Краса душі" 2016 р. Публікації в журналах ("Літературний Чернігів", "Дніпро", "Чорнильна хвиля") та альманахах ("Мовою серця", "Сила почуттів", "Листи до Миколая" і ін). Автор збірки інтимної лірики "Танець на лезі" (2017 р.).

Що таке щастя?

Ефемери — це рослинки, які дуже швидко закінчують свій цикл розвитку і відмирають. Тому й поняття ефемерний означає: недовговічний, миттєвий.

Звісно, все відносно — час і мить у кожному вимірі течуть по-різному, та суть лишається. Чомусь і питання про щастя, у мене особисто, асоціюється саме з поняттям ЕФЕМЕР.

Хто його бачив, хто смакував і як довго насолоджувався? На що схоже оте мінливе і недосяжне ХОЧУ?

Всі хочуть бути щасливими, навіть не замислюючись, що й приблизно не уявляють, чого саме вони хочуть. Комусь політ через океан у краще життя, комусь туго набитий гаманець, яким можна пишатись і ховати від злодюг, а комусь — подолання тяжкої хвороби чи народження дитини. І кохання, звісно... хоча й це ефемерне щастя, бо муки чатують і душа волає. Скільки не дай людині, все їй мало.

Колись мені сказала одна жінка, розкинувши карти, що я дуже нещасна людина, і моє щастя в тому, що я цього не розумію. Що вона мала на увазі, я й досі ще не збагнула, але навчилась філософськи оцінювати це поняття.

Коли я народила сина, це було не щастя, а цілий Всесвіт щастя. А коли він став другом, однодумцем і куди розумнішим за мене,  — то як це виміряти? А моє розуміння, що я можу складати мелодії без музичної освіти!!. А моя перша збірка, яку я ще й досі голублю і не вірю, що там сховок моєї душі.

Та й мої маленькі пацієнти... Коли мені принесла п’ятирічна дівчинка зім’ятий листочок, на якому намальоване червоне серце на весь формат і маленька мордочка, типу смайлика (як виявилось, то моє зображення!!), бо вона любить свого педіатра. Я й зараз схлипую... Хіба це не мить щастя? Дорослі часто кажуть гарні слова і дуже часто, нещирі, а діти лицемірити не вміють.

Скажу ще дещо. Найважче, на мою думку, відпустити власні мрії про щастя у вільне плавання. Бо доля ніколи не дарує нам те, чого бажаємо, повною мірою. Бог однією рукою дає, а іншою забирає. Йому згори видніше, що нам треба. Недарма ж молимось: "Господи, дай нам не те, чого ми прагнемо, а те, що нам справді потрібно..."

Коли щось, незборимо прекрасне і таке недосяжне, нарешті отримуємо, доля за рогом вже глумливо усміхається, бо данайці не сплять зі своїми дарами. Що за цим щастям ховається, як ще прийдеться сплатити за нього? А таки прийдеться, - прозрінням, розчаруванням, жадобою мати краще й більше.

Ми ж ненаситні. У сусіда й трава зеленіша. Хтось має кращу оселю, а хтось пише гірше, а винагород має багато більше!.. Але ж пише ГІРШЕ! Хай собі тішиться тим, що має сьогодні, а завтра всі ті папірці, гучно найменовані дипломами, стануть купкою сміття, бо Його Величність Час все поставить на свої місця.

Дякую, доле прозрінню в пітьмі —

Зноситься ржавий німб.

Човгаєм досі сліпі і німі —

Сходинка перша — лімб.

Та хто про це думає? ХОЧУ!!! Тепер і багато. Сміх крізь сльози. Десь люди не вміють читати й писати, радіють сходу сонця і весело всміхаються щебету пташки. Вони щасливі. Кожному з нас дано велике щастя — ЖИТИ. Як ми зуміємо ним розпорядитись, таким воно й буде. Вчімось цінувати маленькі дарунки долі, бо вона тоді розслабиться і підкине щось більше, вона оцінить нашу вдячність. А коли отримаємо, то цінуймо кожну мить справдженої мрії, бо ефемер зацвів...

Гармонія духовності... сім днів

Узяв Господь для світу сотворіння.

А для прозріння, скільки для прозріння

Відпущено віків, щоб у вині

Не істину знаходити — сп’яніння?

Та й на війні химер, як на війні...

Вся моя творчість — роздуми про те, що таке наше життя, наше сьогодення, прагнення людські, почуття і розчарування. Чому саме так, а не інакше? В цих роздумах чи не найбільш важлива — неспокійна ДУМКА? Коли вона жива, то й щастя зуміє знайти і очі відкриє, щоб побачити оте особливе, невидиме і собі відчути те, чого ніби й нема, "Нехай ти сон, але такий солодкий..."

 
Більше на цю тему