Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


23 Лип 2016

Ярина Дмитрук: «Бездонний небесний океан щастя безкоштовно впускає нас у свій простір»

Автор 
Читайте більше в рубриці Щастя: люди
 

Ярина Дмитрук – героїня Щастя на НародUA. "Одним-єдиним щастям можна поділитися з безліччю людей. Повітряно-крапельним шляхом сміху, теплою вібрацією музики, ясною барвою митцевого пензля воно передається від серця до серця і сповнює любов’ю та людяністю тих, до кого зуміло достукатися", – говорить вона.

Ярина Дмитрук, 21 рік. Живе і навчається у Львові, любить нетуристичні місця свого міста, в яких можна відчути красу зовнішнього світу і водночас мати змогу дослухатися до свого внутрішнього голосу. Місця, які давно вже з певних причин стали своїми, незалежно від того, чи є вони у довіднику серед найпопулярніших чи ні.

Героїня про себе: "Якщо мене запитують, чим я займаюсь мені переважно важко відразу та однозначно відповісти на це запитання. Значно простіше мені поділитися з вами інформацією про те, що я люблю! А люблю я поезію, анімацію (адже просте слово «мультики» звучить недостатньо солідно для окремих шедеврів), міцну, гірку каву і музику, від якої стає тепло і світло на душі. До табору моїх основних занять і клопотів вже встигли «перекочувати» поезія, англійська мова, постійне самовдосконалення і робота з дітлахами та дорослими, які теж цього бажають досягнути, коли йдеться про ту ж таки англійську. Лише відкриваю я для себе чарівний світ веб-дизайну та мистецтва художника.

А ще я вірю, що життя повне несподіванок і прихованих, яскравих граней, які непомітні неуважному людському оку з першого погляду. Тому найцікавіше – попереду!"

Що таке щастя?

Щастя… Яке воно? Яку форму, наче чарівний захисник-патронус, воно готове прийняти у шоу-румі нашого серця? Чи це сповнений пухнастого стоїцизму рудий кіт, що гріється в променях ласкавого вересневого сонця, не маючи інших клопотів; чи, може, веселі, невгамовні метелики, що заповнюють своїми кольорами спектр часом похмурого життя?

Щастя – трансформер. Воно не лише змінюється від спокійної впевненості у кожному нашому кроці до бурхливих радощів несподіваних перемог. Воно здатне скрутитися клубочком до крихітних розмірів і перечекати найлютіші життєві бурі, переїхати з нами в нові краї серед вантажу нашого досвіду, нашого минулого, поразок та тріумфів, де на перший погляд не залишилося місця для жодного промінчика надії. Забуте і проігнороване, сходить щастя після депресивних полярних ночей самотності і зневіри.

Щастя здатне втамувати спрагу почуттів, голод емоцій. І, як у відомій притчі, трапляється й таке, що одним-єдиним щастям можна поділитися з безліччю людей. Повітряно-крапельним шляхом сміху, теплою вібрацією музики, ясною барвою митцевого пензля воно передається від серця до серця і сповнює любов’ю та людяністю тих, до кого зуміло достукатися. Крізь, здавалося, наглухо зачинені двері скептика щастя проникає тонкими ароматами дитинства: свіжим яблучним пирогом, купою сіна, на якій так приємно спиться, запахом пломбіру, що геть схожий на перший сніг, навіть запахом гуаші, якою щиро і невміло виводилися перші невпевнені мазки в школярському альбомі.

Щастя подібне до води, яка своїм колообігом не дає світові засохнути і померти вже десятки мільйонів років – так само не дає воно людям остаточно перетворитися в жорсткі футляри тіл, у яких спить згасле світило. Перетікаючи крізь наші руки, вдячно пролите на таємний сад почуттів наших щирих друзів, воно повертається, як хмари, щоб влаштувати гучну вечірку з ударними громів та спалахами блискавок, з потужними ударами серця від несподіваних компліментів та вогниками в очах від зловленого погляду, сповненого любові. Даруючи щастя, чекаймо його повернення до нас. Не обов’язково з того самого джерела. Можливо, воно впаде на нашу голову відвертою травневою зливою в моменти, коли, здавалося, ніхто не здатен вділити ані краплі теплоти.

У нас і поза нами, розпорошене в атмосфері та розчинене у людській сльозі, особисте і зриме тисячам очей та сердець, щастя є універсальним мірилом потужності горіння внутрішнього світла, розміру внутрішнього сонця.

Щастя – як вогонь. І кожен з нас здатен на те, аби вогонь не згас, і кожен може і повинен знайти хмиз, аби його годувати. І не зменшиться той вогонь, коли поділитися ним з тими, кому бракує світла і не потьмяніє. Маленьке слово стає великою іскрою і розпалює ватру, від якої навіть зима життя чи почуття стає не такою страшною.

Простір і свобода. Легке, як дихання, щастя нагадує повітря, без котрого жоден паросток не побачив би прекрасного світу навколо себе, що вже говорити  про більших істот. Немає сенсу відрощувати крила, якщо немає де літати. Бездонний небесний океан щастя безкоштовно впускає нас у свій простір випробувати душу на вміння тримати рівновагу і не загубитися серед клаптів хмар, що можуть заважати вдалому рейсу.

Спокій і впевненість огортає нас щастям, яке, наче земля, дає нам відчуття опори під ногами; місця, на якому можна звести затишну домівку, чи ба, збудувати ціле королівство із власними правилами і законами життя.

Ось таке воно, чотирьохстихійне, всеосяжне, всепроникне. Завжди органічне і непідробне, завжди відверте і вчасне, моє щастя таке ж, як і ваше, пробивається крізь зашкарублу луску буденних стереотипів аби станцювати степ на їхній брудній поверхні. І малесенькі, здавалося б, незначні деталі – щоденні ритуали: горнятко гіркої кави, дорога додому крихітними, потонулими у квітах вулицями, прогулянка з чотирилапим улюбленцем, надихаюча пісня, поставлена на повторення до нескінченності… Саме вони світлячками розсікають густу пітьму, яка готова от-от захопити всіх, хто падає духом. Саме вони – мої «вітаміни» радості.

А моя поезія, написана в моменти піднесення – це фотокопії мого щастя. Сканер душі не шкодує точності для такої мети. Кожен відтінок, кожен найтонший нюанс, кожна тінь, кожен штрих повинен із величезною любов’ю та уважністю бути збереженим, аби не лише знову і знову пропускати цей повнокровний потік щастя крізь власну пам’ять, але й ділитися з читачем, насичувати його душу емоціями, які вдалося самій зловити в моменти тихої гармонії чи пристрасних переживань.

Як же досягнути цього солодкого відчуття щастя? Чи варто писати алгоритми та інструкції до застосування такої тонкої матерії? Чи однією дорогою ми можемо усі прийти до омріяної мети? Мабуть, головний ключ до відповіді – відвертий внутрішній діалог і любов до життя. Світ сповнений прекрасним, лише варто навчитися його бачити. А це (гадаю, багато хто зі мною погодиться) не лише задоволення, але й важка, невтомна праця над собою. Щоденне відкривання серця, яке втомилося відчувати, щоденне відкривання очей, які втомилися бачити. А проте, замкнувшись після болю, ми замикаємося і від щастя, яке може за лічені секунди попроситися під наші зболені крила і тим самим вилікувати їх.

Навчіться слухати себе. Навчіться шукати ідеальні двері для власного зросту там, де стереотипи наказують вам пробивати стіну головою, як примітивний і болючий, але надійний шлях. Навчіться знаходити віконечко, коли стереотипи наказують вам сидіти у темряві. Врешті-решт, придбайте для себе ідеальний надсучасний і найшвидший велосипед, поки професори університету змушують вас вигадувати модель, надихаючись епохою палеоліту. І їдьте, їдьте у власне майбутнє тими дорогами, що до вподоби лише вам!

Знайомтесь із собою щодня заново. Знайомтеся з вулицею, на якій живете. Знайомтеся зі своєю половинкою. Не бійтеся дихати на повні груди, не бійтеся відчувати. Щастя з легкістю повітря підхопить вас до високих почувань та небесних замків, проект яких ви з легкістю втілите на землі, що дає вам ту тверду, надійну опору під ногами. Нехай дні течуть повз ваші береги і тішать вас водограєм веселих голосів щирих друзів, яких вам захочеться зігріти власним внутрішнім теплом. Ну хіба ж це не справжнє щастя?

 

Фото надане героїнею

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему