Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


07 Лип 2014

Іван Деревій і щастя: здорове харчування, Природа і справжнє життя

Читайте більше в рубриці Щастя: люди
 

Герой нашої рубрики "Щастя: люди" - Іван Деревій. Його життя - здорова, сироїдна кухня, Природа і здоровий спосіб життя. Це і є щастям для Івана Деревія. Сьогодні він розповідає нам про синичок, ягоди, трави... Одним словом, про щастя людини в єдності з природою.

Про себе

Прихильник здорового способу життя, здорового харчування, майстер домашньої сироїдної кухні. Ціную справжній смак їжі – без термообробки та хімічних домішок. Кількарічне захоплення кулінарією зумовило цікавість до питання: як людина має харчуватись, щоб їжа не кидала в сон, а надихала на рух, заряджала бадьорістю? Багато читав про користь рослинної їжі. Пам'ятаю, дуже вразило відкриття користі дикоросів. Сьогодні впевнений, що люди повинні і можуть харчуватися так, щоб не хворіти. Що це можливо, доводять багато науковців. Моє хобі переросло в сталий інтерес, що потіснив навіть шахи і рибалку. Так само цікавими залишились теніс, бадмінтон, багатогодинні піші прогулянки і любов до Природи.

 

Щастя - це...

Коли радіють синиці

Ви коли-небудь годували синиць з долоні? Їм дуже смакують покришені горіхи. Можуть і двоє зразу сісти на долоню, або одна за одною. У мене їх ціла зграйка. Вони мене мають за свого, але на руку сідають троє. Одна така смішна! Приземляється на стежці переді мною, обертається спинкою, щось цвірінчить, оглядається, чи я є, і знову цвірінчить. Що то має на думці? Відлітає, а потім все повторюється. І так ще метрів десять, поки йду до пенька, куди приношу синичкам горішки, пшонця або насіння соняшника. Інша може секунд на 20 вмоститись на долоні, розглядати, яку ж то його горіхову крихту краще взяти. Голівку і так нахилить, і так, в очі позаглядає. А одна дуже стрімко летить назустріч протягнутій руці, як сокіл в мініатюрі, майже на льоту хапає зернятко чи шматочок горішка, і стрімголов відлітає назад. За дві хвилини повертається за наступною порцією. Десь трьох зерняток чи шматочків горіха їй вистачає.

А якогось разу я забув взяти для них приготовлений гостинець. Йшов собі, заглиблений у думки, аж тут – фью! А їх вся зграйка кругом мене коло дала і летить просто переді мною, і аж мерехтять! Я до гостинця, а його нема. А синиці літають перед очима, зазирають, цвірінчать. І такий мене розпач охопив! За інерцією протягнув їм руку. Одне пташа сіло і не вірить оченятам – нема нічого. Контрольний постріл для мене – воно клюнуло в порожню долоню і глянуло прямо в душу.

Наступного ранку синички знову мене зустрічали на нашій стежці, що веде до пенька-їдальні. Я пригощав їх з долоні і усипав зернятами та горішками весь пеньок. Вони так голосно раділи, що злетілись й інші пташки. Навіть обережний дятел ще б трохи, і, здається, теж би приєднався до цього галасливого гурту. Мовчу вже про двох білок на соснах. Теж спустились до нас по стовбурах майже до землі.

Коли тримаєш на долоні синичку, коли бачиш, як довірливо наближаються обережні пташки, коли зовсім поруч білки дуже граються, аж шаліють, і все випромінює світлу енергію – не тільки зараз-в-лісі, а КРУГОМ (ти це знаєш як факт, це резонує з твоїм настроєм) – о!.. це щастя. І в мене так щоранку – дорогою до Дніпра.

 


10466841 1438664923080865 2074715721 n10475405 1438664016414289 1996732816 n10516933 1438663869747637 472341461 n

 

Ягідка

Моя кохана любить ягоди, особливо маленькі чорні черешні і великі вишні. Я такої любові до ягід ще не зустрічав у житті. Це таке всеохопне почуття – від звичайних фіглі-міглі-усі-пусі, коли на її долоню потрапить будь-яка ягода, до гастрономічної філософії: з усіх видів їжі - ягоди на першому місці. Вона ними наїдається – не треба і обіду. Знаючи толк в ягідно-збиральній справі, якість задоволення від якої не поступається збиранню грибів, дивуюсь її тихому натхненню. Збирає-милується. Лісова суниця для неї – запашне диво. Та вишні – понад усе. Коли їх всипано з кошика чи відра у велику миску, відбувається ритуал: жінка занурює руки в ягоди і якусь хвилину зосереджено-блаженно ніби вслухається в кожну ягоду.

О! Ця мить – і сміх, і просто щастя. А вона щоразу, ніби вперше, повідомляє: «Наче бабусині, вона мені й гойдалку на старій вишні була спорудила»...

 

Край лагідного сонця і дощових колисанок

Мені довелося тривалий час жити на далекій Півночі, тому дуже ціную трави. Там зрозумів, як сильно люблю землю. Весь час думалося, які ж ми нерозумні люди, що не цінуємо дане нам щастя жити в тій частині Землі, де чотири пори року, а не тільки зима чи тільки літо, чи сама тільки осінь. Де встромити в городі кілок, і той проросте. Де сонце лагідне, вітер свіжий, дощ колисковий, а сніг казковий. Багато думок передумалося серед північних снігів. Дуже бракувало сонця, наших степів, луків, лісів і річок. Хотілося надолужити час, згаяний у повсякденній метушні, яку помилково називав життям і не насолоджувався ставком, небом, садками і парками. Хоча будні пересічного городянина – це теж життя, тільки зазвичай з маленької літери. Таке неякісне, неповне, обділене чимось дуже важливим. Неусвідомлена самотність серед яскравого різноманіття Життя Справжнього. Коли нормою є слухати вранішню тишу, вдивлятися в небо, ходити до лісу, до Дніпра. Не тільки по вихідних, а й перед роботою, кому пощастило жити неподалік. До речі, вранці на Дніпрі людей трохи є. Зарядку роблять або просто прогулюються.

Сусідка (родом з Чорнобаївщини) розповідала, що пам'ятає часи, коли трави були вищі за дорослу людину. Мені це складно уявити. Хотів би походити по таких луках. Хотів би, щоб люди наново відкривали для себе землю. Щоб дізнавалися про Життя не з телевізора, а спілкуючись з Природою. Щоб так полюбили своє, рідне – той самий подорожник – як полюбив його я.

 

 

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему