Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


27 Черв 2018

Галина Ромащенко: "Я щаслива, коли можу собі дозволити речі, що надихатимуть на творчість"

Автор 
Читайте більше в рубриці Щастя: люди
 

"В якості туристичного фрілансера допомагаю людям відкривати світ, знайомлю їх із тим, від чого ловлю кайф сама", – розповідає Галина Ромащенко – героїня рубрики Щастя на НародUA.

 35296545 10156550540333112 3205448601127878656 n

Галина Ромащенко - бухгалтер, поетеса, письменниця, мандрівниця, менеджер з туризму і консультант із косметики

Щастя в особистому житті – це банальна лотерея

У юності через низку нерозділених почуттів я була певна, що сенс людського існування – це щасливе взаємне кохання, і наполегливо його шукала. Згодом через власний досвід та досвід родичів і знайомих до мене прийшло розуміння того, що щастя в особистому житті – це банальна лотерея, у якій виграють лише одиниці. І витрачати всі ресурси на лотерейні квитки, ризикуючи збанкрутувати морально і емоційно – найгірше, що може зробити людина (а я таких, на жаль, знаю). Тому моя, можливо, на перший погляд жорстока порада самотнім людям, які відчайдушно шукають пару – «забийте», і реалізуйтесь у чомусь іншому, що добре у Вас виходить. Якщо чогось хочеться, а воно все не вдається – значить, воно не Ваше. Будете намагатися схопити – може й схопите, от тільки шлях до мрії виявиться занадто вже тернистим і досягнута мета може розчарувати. Наприклад, спільне/подружнє життя, до якого Ви так прагнули (чи Вам здавалось, що прагнете).  Поряд із людиною має бути добре. Погано Вам може бути, і коли Ви самотні, як казала Мерилін Монро. Це стосується не лише міжстатевих стосунків, а й професійної сфери кожного з нас. Тривалий внутрішній дискомфорт – лакмусовий папірець усьому, позбавляйтесь умов/товариства людей, що його спричинили.

Працювати бухгалтером, подорожувати, писати туристичні нариси

У одному із поетесою Анною Ахматовою віці – 11 років – я почала писати вірші, прозу – трохи пізніше, тому, як творча особистість, хотіла здобути фах журналіста, двічі намагалась вступити до Інституту журналістики Національного університету ім. Т.Г. Шевченка, але не проходила за конкурсом. Вступники, які в екзаменаційній аудиторії сиділи поряд зі мною і списували твір із зошита на колінах – проходили. Прізвище я запам’ятала, колись «загуглила» – і не знайшла жодних посилань. Отже, диплом не допоміг цим людям зреалізуватися в професії. У мене ж не було наполегливості (і бажання) штурмувати омріяний ВНЗ з тим, щоб згодом взяти його змором – я надала перевагу тому, щоб отримати економічний фах, бо він банально міг би мене прогодувати, як би приземлено це не звучало. А я з юності звикла покладатися лише на себе. Як тільки пішла працювати бухгалтером – одразу стала подорожувати. Спочатку це була Україна (південний берег Криму, міста Львів, Умань),  а потім, наприкінці 2000-х років я відкрила для себе Туреччину і країни ЄС. З тих пір не уявляю собі життя без мандрів: Франція, Італія, Греція, Норвегія. Швеція… 

36259659 10156550562668112 9126640946623021056 n

Від людей, які читали мої вірші, я дуже часто чула запитання: «Навіщо ти пішла працювати бухгалтером? Ти ж гробиш свій талант!». В дечому вони мали рацію – моя робота відбирає у мене багато сил і часу, які я могла б присвятити написанню, наприклад, роману-саги. Але водночас моя робота дає мені можливість подорожувати, а відтак – писати туристичні нариси до таких відомих суспільно-політичних тижневиків, як «Кореспондент» і «Новое время». Що важливо – мої статті  редактори брали одразу, відмічаючи цікавість матеріалу і вміння його подати (привіт, Інститут журналістики університету ім.Т.Г.Шевченка!). Це до того, що я не оббивала пороги редакцій з умовлянням надрукувати мої нариси: якщо у Вас є хист до чогось – це обов’язково помітять професіонали. Тобто не сидіть, склавши руки, стукайте – і Вам відкриють. Стукайте, але ні в якому разі не вибивайте двері. Не відкрились одні – ідіть до інших. Це стосується і стосунків між людьми також. І не ставте на карту все. У мас-медіа повно історій успіху, але мало – історій поразок. Хочете змінити рід занять, фах – прекрасно! Але я б не радила повністю кидати набридлу професію, допоки Ви гучно не заявили про себе у новій (а от з бой-френдом/гьорл-френд поривати доведеться, якщо Вам у стосунках некомфортно). Думаєте, я не втомлювалась від своєї роботи за здобутим фахом? Ще й як! Пару разів навіть намагалась покинути – без огляду на стаж і ділову репутацію (наприклад, у 2010 році я залишила посаду фінансиста у відомій харчовій компанії заради… сезону роботи дитячим аніматором у турецькому готелі; до мене доходили чутки, що деякі люди на повному серйозі гадали, що я їздила туди працювати «наташею»). Повернувшись з Туреччини, закінчила курси менеджера з туризму, після чого в якості туристичного фрілансера і сьогодні допомагаю людям відкривати світ, знайомлю їх із тим, від чого ловлю кайф сама. Це діяльність – для задоволення. А воно буває таким великим, що його можна навіть назвати щастям.

Що таке щастя?

Дати відповідь на запитання: «Що таке щастя?» в принципі неможливо, бо воно для кожного своє. Не дивлячись на загальноприйняті в суспільстві ознаки, як то: дружня родина, вдячні діти, високооплачувана робота/власний бізнес… У Вас може не бути чогось із цього переліку (а то й усього разом), проте вигнанцем долі Ви аж ніяк не почуватиметесь. Дуже важливо відрізняти речі, які приносять задоволення особисто Вам, а не комусь іншому, бо саме Вам впускати їх в своє життя.

36222384 10156550539918112 5571694059002527744 n

То коли я буваю щасливою? Була, коли вперше вийшла друком в газеті «Магнат» моя кримінально-гумористична повість з елементами еротики «Крымские пленницы» у 2008 році; коли вийшли друком мої вірші – про любов, подорожі та соціальні потрясіння – спочатку у альманасі «Джерело натхнення» у 2013 році, а потім у власній збірці «Роксолана ХХІ століття» у 2015 році (обидві книжки у проекті «Чорнильна Хвиля» видавця Архипенко В.); щаслива буваю, коли лечу/їду до коханого, друзів або просто за туристичною путівкою до Європи, потім пишу про це статтю, і її друкують у якісній пресі (я взагалі космополітка і адепт глобалізації: Україна  - це, звісно, ненька, але дорослій людині спілкування із самою лише матір’ю ніколи не замінить спілкування з усім світом); я щаслива, коли на поетичних вечорах до мене підходять і кажуть, що в мене дуже гарні вірші, а іноді й питають, де можна придбати збірку; і коли незнайомці  пишуть на e-mail, що їм припало до душі якесь із моїх римоплетінь; я щаслива, коли у соцмережах на очі трапляються «чарівні пенделі» у вигляді літературних конкурсів чи поетичних вечорів, які спонукають не витрачати марно час, а писати нові поетичні рядки чи прозу, адже навіть якщо я нічого не виграю – матиму готовий твір, а не лише задум колись його написати; ну і найголовніше, я щаслива, коли можу собі дозволити речі, які мене надихатимуть на творчість, і коли любовний лотерейний квиток таки виявляється виграшним. Коли ні – в пічку віршотворення його: пара-трійка хрустких римованих грінок забезпечена.

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему