Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


15 Жовт 2018

Діана Ігнатенко: "Щастя – це любити себе"

Автор 
Читайте більше в рубриці Щастя: люди
 

"Настає момент у житті, коли треба вибиратися із кокона власних принципів і упереджень.... Саме тоді настає щастя, коли ти приймаєш себе як частину цього ж таки світу", – розповідає Діана Ігнатенко – героїня Щастя на НародUA.

Культуролог та інтроверт

11058311 509720972500296 1581196077892541571 n

Мене звуть Ді Ігнатенко. Я полтавчанка, культуролог та інтроверт. Вже п’ятий рік живу у Львові, а віднедавна працюю в Палаці Гната Хоткевича.

З мене міг вийти перукар, лікар-онколог, перекладач, журналіст або режисер, але, на щастя, щось пішло не так. Мій девіз - слова англійського поета Філіпа Сідні - "Або я знайду шлях, або прокладу його". Вже три місяці маю публічний блог, де розміщаю власні прозові твори, есе, відгуки на кінофільми та театральні вистави. Якийсь час фотографувала (навіть вигравала творчі конкурси). До нестями люблю сов, фіолетовий колір та Гемінгвея, а ще сальсу, Іспанію та письменництво. Мрію стати дебютанткою на Віденському балу.

Що таке щастя?

Щастя - це коли тебе засліплює сонце, ти закриваєш очі і просто посміхаєшся, бо тепло. Щастя - це танцювати серед нічного перехрестя з світловолосим хлопцем, бо безпечно. Щастя - це любити себе, бо лише так увесь світ.

 

Настає момент у житті, коли треба вибиратися із кокона власних принципів і упереджень задля того, аби не обмежувати себе в можливості приймати усю складність світу. Саме тоді настає щастя, коли ти приймаєш себе як частину цього ж таки світу. Саме тоді досягається розуміння релятивізму та амбівалентності світу і всього того, що його наповнює. Тоді не стає легше житися, тоді стає дещо спокійніше.

Єдина мить

Одного разу всі зорі зійдуться в єдине сузір’я щастя. І тоді, серед ночі і тисячі ліхтарів, зустрінуться двоє. Єдино можливі сьогодні. Єдино щасливі сьогодні.

Вони будуть іти від одного острівка світла до іншого, і лише вони насправді будуть знати, що там відбувалося у темряві.

Тут, серед порожнього перехрестя, вони можуть спокійно танцювати і ніякий червоний сигнал світлофора не насмілиться їм щось заборонити. Він завтра розкаже своїм дорожнім друзям про те, що йому довелося спостерігати, причаївшись якомога тихіше, аби, бува, не сполохати дещо ще дуже крихке.

Для них дорога видавалася то вічністю, то миттю, і єдине, чого вони насправді бажали,  - це щоб час тривав трохи довше можливого. Лише на цьому шляху в пару сотень метрів вони були справжні, відкриті до останніх дверей свого серця. Вони дозволили одне одному заглянути туди, де бережно і так довго тримали щось особливе для когось справді виняткового. Можливо, тоді вони відчували життя більше, ніж ще кілька годин до того.

Якими б солодкими не були усі романтичні історії,  та їхня все ж була тим нектаром, який зібрав сам Фатум і ним же змастив їхні губи. І якщо й було місце, де ці двоє могли сховатися від всієї нестримно холодної темряви ночі, так це лише в обіймах одне одного.

Тієї миті вона могла дозволити собі пригальмувати бурхливий вир свого життя, який нестримно мчав уперед, часом проти її бажання. Тоді вона мала сили, аби сказати «стоп!», і хоч її уста були німі, та серце кричало: «Зупинися,  мить! Ти прекрасна!». Тепер вона не бажала виголошувати промови, робити перевороти чи елементарно щось вирішувати. Те, чого воно несвідомо хотіла найсильніше,  зараз  було з нею. Ті плечі, як гори, за якими страху просто не існувало. Ті очі, кольору синього моря, в яких втопитися було навіть не гріх, а істинне спасіння. І те пшенично-золоте волосся, яке ще довго їй ввижатиметься ледь не в кожному світловолосому перехожому.

Лише в ті короткі хвилини він міг дозволити собі бережно поправляти її волосся, ніжно цілувати шию та притуляти до себе так міцно, щоб навіть найменшої шпарини не залишилося між їхніми грудними клітками. Тієї серпанкової ночі він мав змогу спокійно вткнутися носом в її ключицю не боячись, що хтось осудить його порив чуттєвості. Він особливо ніжно тримав її долоню, достатньо сильно, аби вона відчувала себе в безпеці,  та й неймовірно чуйно, аби вона точно знала, що може довірити йому не тільки свою руку.

Як невідомо, якими шляхами переплелися їхні долі, так не знати звідки їм зустрілася ще одна душа – кішка. І пестили вони її так лагідно, ніби їм вдалося доторкнутися до чогось справді бездоганного та особливо тонкого. Тут серед пустельно-самотньої нічної вулиці їх було вже троє - тих, що випадково пересіклися на перехресті шляхів. Хоч мимохіть на яву,  та все ж назавжди десь у снах.

Безперечно, в кожного з них виникло єдине відчуття – ніколи не відпускати іншого. Оберігати максимально трепетно, однак вільно. І кожного дня робити вибір на користь. Усупереч усім реальним чи вигаданим перешкодам бути єдиними. Як цієї ночі. Як у цю мить.

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему