Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


20 Лют 2019

Дар'я Лавренко: "Щастя – знати, що ми потрібні"

Автор 
Читайте більше в рубриці Щастя: люди
 

"Насправді існує стежина до щастя. Вона пролягає там, де до цього все здавалося безнадійним", – розповідає Дар'я Лавренко – героїня рубрики Щастя на НародUA.

Ми приходимо у світ для щастя

52401100 389031244982946 6987178377681567744 n

Понад усе ціную книжки. Дуже люблю писати, мрію працювати у видавництві, а також бути автором серйозних літературних творів. Працюю вчителем у приватному закладі освіти. Обожнюю фотографувати.

Ми приходимо у світ для щастя. Це істина, з усвідомленням якої наші погляди часто кардинально змінюються. Пам'ятаєте мамині розповіді про ваше народження? Можливо, це сталося глибоко вночі, коли втомлений після трудового дня татусь, але на сьомому небі від щастя, швидко-швидко доправляв вас з мамою до пологового будинку, молячи Бога, аби ви не надумали народитися прямо в автомобілі з незадоволеним водієм-таксистом. А може це сталося на світанні, і ваш прихід поєднався з народженням нового дня. Звісно, могло статися й таке, що ваша мама спокійнісінько пішла собі в магазин, а ви раптом вирішили нагадати про свої плани скоріш познайомитись, і їй довелося їхати в пологовий не з речами для вас, а з пакетом, де був хліб, майонез і помідори (у вагітних свої смаки). І ось ви тут, голосним криком сповіщаєте, що для щастя вам поки достатньо теплих і ніжних маминих рук, сухої білизни, ну і звісно ж, відчути смак природньої дитячої їжі. З цього самого моменту і починається одвічний пошук…

Коли я ходила до школи, кожен день народження, який припадає на кінець літа, моя вчителька завжди телефонувала мене привітати. Її побажання, що йшли від щирого серця, ніколи не повторювались, але незмінним в кожному лишалося одне: "Нехай тобі завжди хотітиметься йти додому!". Я ніяк не могла зрозуміти, для чого вона щороку це повторює? Мій дитячий світогляд ще був надто вузьким, щоб охопити всю таємницю, вміщену у ці слова. І лише з роками прийшло усвідомлення...

Що таке щастя?

Щастя – знати, що ми потрібні. Якими б амбіційними і самовпевненими ми не були, навіть якщо самі собі в цьому не готові зізнатися, кожен в глибині душі мріє, щоб був хтось, хто пишався б нашими досягненнями, заради кого варто йти далі, долаючи усі труднощі і перешкоди. Можливо, рідко ми про це згадуємо, адже в когось ця думка викликає нестерпний душевний біль, а хтось не бажає про це думати, бо повірив у те, що такої рідної душі просто не відшукати, та й живе собі одним днем, а про майбутнє боїться подумати, бо ж там усе уявляється сірим й одноманітним. Насправді існує стежина до щастя. Вона пролягає там, де до цього все здавалося безнадійним.

222

Нещодавно подруга розповіла мені історію про одного військового, що проходив психологічну експертизу, щоб змінити роботу. Зазвичай ті, хто був у зоні бойових дій, вчаться існувати в навколишньому середовищі наново. Солдатові пощастило, тому що психолог не почала "лізти в душу", намагаючись "викопати" правду без його згоди. Лишень поцікавилася, чому він вирішив змінити роботу. Він підняв на неї очі і спитав: "А ви дійсно психолог?". Напевно, просто всі відомі йому психологи до цього ніколи не думали, а що ж насправді він відчуває, тому й були, певною мірою, безтактними. Жінка всміхнулась і відповіла: "А ви до кого йшли на прийом? Чи не помітили напису на дверях при вході?". " Вибачте… Це все через собаку. Я нікому про це не розповідав, бо ніхто не зрозуміє", - його очі були сповнені такого почуття болю, що психолог на мить зніяковіла. А він ніби вагався, говорити далі, чи ні. "Ви знаєте, я дуже люблю собак. Можливо, розповісте? Я спробую зрозуміти". "На війні я працював у парі з собакою, ми розміновували території. І ось одного разу, коли ми були на завданні, вона помітила міну і почала подавати мені знаки. І знаєте що? - він на мить затримав повітря, а його рука з силою стиснула ручку. - Я не зрозумів! І тоді вона накрила міну собою, аби врятувати мене! Їй відірвало кінцівки, але я зміг донести її до шпиталю, і вона лишилася живою. Роботу я міняю, щоб мати можливість виносити її на вулицю двічі удень. А на минулій роботі мене постійно затримували, на вечерю вона зможе почекати, а на прогулянку - ні...".

Розумієте, до чого я веду? Якщо вам здається, що ви нікому не потрібні, згадайте, кому ви вдячні. Адже якщо є кому бути вдячним, значить ви потрібні. Навряд чи заради вас і для вас будуть робити щось важливе, якщо ви не цінні й не значущі. Буденність знищує в нас уміння бачити тих, хто готовий зробити для нас так багато. А це свідчить про те, що і вдячність з часом зникає. А з нею і щастя… Тож, більшість людей щасливі настільки, наскільки вони вирішили бути щасливими. Авраам Лінкольн не помилявся, коли говорив про це. Все залежить від вас. Будьте щасливими!

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему