Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


03 Груд 2019

Анна Щербак: "Дороги до щастя дуже різні, ними не можна пройти двічі"

Автор 
Читайте більше в рубриці Щастя: люди
 

"Щастя – це відчувати. Мабуть, саме за цим ми повертаємося у нових інкарнаціях до цієї реальності", – розповідає Анна Щербак – героїня Щастя на НародUA.

Я складаюся з протиріч

78553152 1551537938320281 7747041577918267392 n

Анна Щербак, 26 років. Поетка, організаторка літературних заходів. Всі минулі роки прожила у місті Харкові, майже не подорожуючи, але два роки тому вперше побувала у Києві і закохалася в це місто. На даний момент уже майже два місяці, як переїхала у Київ.

За освітою – хімік, проте встигла спробувати себе у найрізноманітніших професіях та захопленнях, серед яких: журналістика, педагогіка (маю наукові статті), хенд-мейд, карти Таро та інше. Переможниця і лауреатка літературних конкурсів та фестивалів, маю публікації в колективних збірках та альманахах.

Про себе можу сказати, що складаюся з протиріч – обожнюю певні галузі традиційної науки і цікавлюся езотерикою, за фахом – хімік і реалізовую себе як поетка, відчуваю гармонію та спокій на самоті і не можу жити без шумних багатолюдних літературних зустрічей.

Що таке щастя?

73201046 2296420487316114 8361229559172956160 n

Щастя – це, на мою думку, абстрактна сукупність трьох відчуттів: безпеки, внутрішньої свободи і того, що все, що відбувається – правильне (ніби мільйон доріг перетнулися у точці простору, де зараз ти знаходишся). Це дуже ефемерне і важковловиме відчуття, на кшталт гармонії – єдиної в цілому всесвіті точки, де немає ані чорного, ані білого, ані добра, ані зла, де все стає неважливим і ти відчуваєш лише факт свого буття.

Дороги до щастя дуже різні і ними не можна пройти двічі. Кожного разу відчуття щастя трапляється несподівано і так само несподівано спливає.

Найчастіше я відчуваю щастя під час написання віршів, коли знаходжуся у потоці (трансовий стан, коли відчуваєш реальність лише краєчком свідомості і майже не зважаєш на неї, а образи ллються і крізь твій мозок трансформуються в слова), коли читаю свої вірші зі сцени і впадаю у стан, який можу описати фразою «всесвіт говорить використовуючи мій голос і моє тіло», коли займаюся сексом з коханою людиною або ми просто ідемо тримаючись за руки, коли знаходжусь на великій відкритій місцині і дивлюсь на захід сонця, коли море обіймає моє тіло теплими хвилями, коли чую музику, яка розливається моїм тілом і пульсує в одному ритмі з моїм серцем.

Для мене щастя – це відчувати. Мабуть, саме за цим ми повертаємося у нових інкарнаціях до цієї реальності.

***

Зорі просипались крізь мої очі.
Всі — як уламки далеких світів.
Кожного вечора й кожної ночі,
Кожного ранку, що річкою сплив
Свічка згасає і на підвіконнях
Краплі вогнів, що уже — небуття.
Ладаном плачуть прадавні ікони
І забувають мерці про життя.

Понад горою туманів отари
Мовчки, як пір'я, водою пливуть.
Тут монохромні, пастельнії фарби
І відчувається в подиху суть.
Кінь постає там, де згасло сузір'я
І крізь безодню на поклик іде,
Линуть обабіч голоднії звірі,
Кличе ніщо і веде у ніде.

Трави підносяться вгору і знову
Падають, спалені вогнищем, вниз.
Все, що у небі — опиниться долу,
Щоб розчинитись як в просторах бриз.

Вогнище гасне. Вода розлилася.
Дим розплескався в повітрі лісів.
Землі згорнулися. Дихає щастя.
Бог усміхнувся. І, стомлений, сів.

Анна Щербак

 

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему