Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


03 Серп 2016

Анна Гавай: «Щастя – це вміти шукати серцем»

Автор 
Читайте більше в рубриці Щастя: люди
 

Анна Гавай – героїня Щастя на НародUA. "Одне пам’ятаю добре – це щасливе обличчя людини", – розповідає вона.

Анна Гавай, 25 років. Галичанка з бойківським корінням. За освітою журналіст, за покликанням художник. Захоплюється етнікою та фольклором. Вивчає свій родовід та записує різноманітні історії з життя.

Що таке щастя?

ШУКАТИ СЕРЦЕМ

Кожен з нас у дитинстві бавився в таку гру, де одній дитині зав’язують очі і вона має знайти решту захованих по кімнаті. Тоді дуже важливо, не знімаючи пов’язки, старанно обійти все приміщення і, прислухаючись, знайти сховок.

Якось в студентські роки життя познайомило мене з особливою людиною. Це був батько моєї дуже хорошої подруги, і він один з тих, хто ніколи не знімав своєї пов’язки.

Відколи померла дружина, чоловік дізнався, що в нього стрімко погіршується зір. З кожним днем його очі бачили все менше, а лікарі розводили руками. Дивлячись на маленьку дитину в колисці, батько зробив відчайдушний крок - дав слово, що нізащо не залишить її і зробить попри все щасливою. Так, встаючи кожного ранку, він вивозив візочок під яблуню на подвір’ї і, схилившись над ним, часто сидів аж до вечора.

Життя навчило всього: сповивати, лікувати, годувати, заплітати перші коси і допомагати впевнено йти по дорозі.

А ще цей батько ніколи не відмовлявся від розмови. Година змістовного діалогу з ним була дуже приємною та цікавою. Він часто любив розповідати про своє життя, а надто – любив слухати інших.

Мене також дивували ті речі, які незрячий чоловік вміє так затишно облаштувати в домі. Він справді вмів багато: майстрував столи, стільці, висаджував вазони, квіти, дерева.

А потім трапилось так, як буває в житті: подругу забрала робота, навчання, сім’я, чоловік, інше місто, країна і тільки через 5 років ми знову зустрілися в неї.

Почувши гостей знадвору, батько вже готував для нас святковий стіл. Чомусь вирішив прилаштувати його саме під тією яблунею, де колись днями виколисував своє маленьке щастя.

Сьогодні я вже й не згадаю скільки часу ми тоді провели за розмовами. А втім, одне пам’ятаю добре – це щасливе обличчя людини. І часом, коли певні життєві ігри у пошуках щастя немилосердно змушують мене одягнути чергову пов’язку, я пригадую саме цього чудового батька. Він так багато часу живе навпомацки, але попри те завжди світиться щастям. Він вміє шукати серцем.

 

Фото надане героїнею

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему