Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


29 Бер 2016

Андрій Даньків: півгодини щастя

Автор 
Читайте більше в рубриці Щастя: люди
 

Андрій Даньків – герой Щастя на НародUA. "Щастя - це коли чекаєш і, врешті, отримуєш бажане", - запевняє він.

Андрій Даньків, 22 роки, народився в місті Борислав. За освітою геолог, закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу. Цікавиться літературою, фільмами, любить слухати музику. Писати почав з 6 класу. Спочатку були вірші, а за прозу серйозно взявся у 2012 році.

Що таке щастя?

Щастя - це коли чекаєш і, врешті, отримуєш бажане.

Теплий душ. Історія про щастя

Довго сидів без роботи вдома: переглядав по кілька чорно-білих фільмів (маються на увазі екранізації романів) на день, не оминав увагою і серіали. Одного дня знайома написала, що є вакансія, але потрібно вже вирішити і сказати їй "так" або "ні". Робота в Івано-Франківську. Там я вчився, місто було знайоме, майже рідне, тож, подумавши, порадившись з батьками, зібрався і поїхав. За "дах над голою" подбав: мав поселитися в приватному гуртожитку. Приїхав – а там немає вільних місць. Не панікував, для мене ж спокій – перше правило виживання в таких ситуаціях. І тільки обід. Батарея повна.

Зателефонував до друга. Він знайшов кілька оголошень, на кілька номерів подзвонив – і ось я вже їду в автобусі, їду до якоїсь бабці. Вийшов не там, де треба було, тому намотав зайвих два кілометри, не менше, ледве знайшов потрібний номер будинку (в цьому районі погано орієнтуюся, не часто бував), під’їзд, квартиру – нарешті, думаю я, буде спокій, буде дах і ліжко, бо втомився.

Вітаюсь, не роззуваюся. Далі, щоб не розповідати довго, вона сказала: "Вибач, нічим не можу допомогти". Добре хоч вибачилася, мені стало набагато легше. Я поїхав назад у центр. Сонце вже сідало. 

Розпитав друзів і знайомих, чи не знають в кого чи де можна переночувати день-два, а далі, думав, питання вирішиться само собою: і "дах" знайдеться, і ліжко. Але ні – ніхто не зміг мені допомогти. Я походжав по нічному місту. Згадував перше правило виживання в таких ситуаціях і щось не міг видушити з себе хоча б – таку потрібну! – іронічну посмішку, мовляв, нічого страшного, зараз хтось тебе візьме під своє крило.

Цю ніч я провів у незатишному готелі.

Не пам’ятаю, що робив наступного дня – може, вже з’явився на роботі. Перший робочий день. Робота є, а житла нема.

Другу ніч я вирішив переночувати у хостелі поруч з вокзалом. Коли я прийшов туди, втомлений, виснажений, неквапом зробив усе, що роблять люди, коли після довгого дня – або двох чи трьох важких днів і ночей – нарешті знаходять місце, де можна більш-менш комфортно відпочити.  

Це був найкращий душ у моєму житті. Півгодини щастя...

 

Фото надане героєм

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему