Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


05 Лют 2019

Аліна Касілова: "Щастя – це бути собою, йти за власним покликом, творити зміни"

Автор 
Читайте більше в рубриці Щастя: люди
 

"Щастя – це про нас самих, без ярликів, стереотипів, модних нав’язувань", – каже Аліна Касілова – героїня рубрики Щастя на НародUA.

Живу, творю і люблю – місто, людей, свою діяльність

Мене звати Аліна. Знайшла себе і свій дім в Івано-Франківську. Чому знайшла? Бо переїхала сюди з Дніпропетровської області, бо тут живу, творю і люблю – місто, людей, свою діяльність.

По життю я – громадська активістка, волонтерка декількох організацій, співвласниця соціального підприємства, організаторка низки соціальних проектів, а за фахом – психолог. Отримую задоволення від власних змін – переїзди до інших міст, зміна місця роботи, нові проекти, знайомства, навчання, а також від змін життя інших, з ким працюю у професійному руслі.

Найбільша цінність для мене – це люди. Бо вони можуть мотивувати, надати наснаги на певні дії, підтримати, «подарувати» впевненість та сили на зміни. У той самий час вони викликають в нас емоції/почуття/відчуття (не завжди приємні), спонукають робити щось зовсім необдумане, змінюють наше життя, а ще вчать нас кожного дня.

Що таке щастя?

51353656 391466394737061 7554031863669456896 n

Щастя – це мати можливість бути собою, йти за власним покликом, творити зміни та помічати їх.

Щастя – це бути собою: танцювати, коли грає улюблена пісня, бешкетувати з дітьми знайомих, бо вам весело, казати людям про власні переживання, навіть, якщо суспільством це не приймається за норму, реалізовувати проекти, які здаються важливими у цей момент, ловити сніжинки та плести вінки з кульбабки.

Щастя – це про нас самих, без ярликів, стереотипів, модних нав’язувань. Для багатьох це про «несерйозність» та «незрілість». Часто кажу знайомим/друзям/клієнтам – згадайте себе в дитинстві чи поспостерігайте за власними дітьми. Малеча каже те, що бачить і що думає, щиро радіє першому снігу чи цуценятку, плаче, коли боляче, голосне сміється, коли весело, обіймає міцно, питає про важливе, намагається знайти відповідь на хвилююче, мріє і вірить в дива. То може і нам треба хоч трохи залишати це у власному житті? А то якщо зранку подивитись на більшість людей, які поспішають у справах чи на роботу, то здається, наче цей світ приречений на безбарвність, хоча в кожного з нас є ті самі «барви», тільки їх треба додати у власне життя.

 

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему