Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


07 Груд 2011

Розбещення неповнолітніх: владна змова із сутенерами?

Читайте більше в рубриці Резонанс
 

Справи розбещення неповнолітніх в Україні хоч і не стосуються скандальних «вершків» політикуму, приватного чи ділового життя олігархів або ж державних таємниць, але є не менш резонансними і важливими для розвитку суспільства.

Такі факти, як і їх безкарність, роблять зріз так званого «розвитку громадянського суспільства», корумпованості правоохоронців, судів і по суті виявляють слабкі місця й структури, яким реформа, так би мовити, тільки сниться.

Вони – вихід на дуже серйозні проблеми в державній системі, в діяльності цих самих правоохоронних органів, судів, навіть в масовій культурі, стереотипах мислення тощо.

 

Держава «кришує» «секс-злочинців»?

Офіційна статистика справ за статтями 155 та 156 ККУ (відповідно, «Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості» й «Розбещення неповнолітніх»), очевидно, не розкриває реальних масштабів проблеми, а, швидше, говорить про великі тіньові процеси і «прикриття», зокрема, і в секс-бізнесі. Так, у 2010 році за статтями 155 і 156 порушено, відповідно, 52 і 207 кримінальних справ, а за 6 місяців 2011 року – відповідно, 37 і 157.

Керівник міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда – Україна» Катерина Левченко підтверджує, що сутенери в Україні ведуть неповнолітніх і малолітніх повій до судово-медичних експертів і купують висновок про те, що діти вже досягли статевої зрілості, тож секс із ними є законним.

За інформацією Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової, в нашій країні кожна п’ята порушена кримінальна справа, пов’язана зі злочинами проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, де потерпілими є малолітні та неповнолітні діти, закривається, а злочинці фактично уникають покарання. І тут ідеться, як правило, про зґвалтування. Якщо ж на гальмах можуть «спустити» справу, де фігурує згвалтування дитини, факт якого, здавалося б, не так вже й складно довести, то за справу розбещення без зґвалтування мало хто й береться. Адже це - величезна праця і професіоналізм слідчих.

Загалом можна виділити основні проблеми, на які виводять ці справи.

 

1. Законодавство

Сьогодні воно захищає, як не парадоксально, не всіх дітей, а лише тих, хто не досяг «статевої зрілості». Навіть назва статті 155 ККУ вказує на це. Що суперечить і здоровому глузду, і положенням міжнародних документів, зокрема Конвенції ООН про права дитини та Факультативному протоколу по боротьбі з торгівлею дітьми, дитячою проституцією та дитячою порнографією, який доповнює цю Конвенцію. Виправити ситуацію може ініціатива «Ла Стради» й проект законодавчих змін народного депутата Віктора Шемчука, які пропонують змінити назву статті на «Статеві зносини з особою, яка не досягла 16 років». Поки що ж факт статевої зрілості вирішується судово-медичною експертизою. Відповідно, діти у віці від 13-14 до 16 років дуже рідко потрапляють під категорію осіб, які не досягли статевої зрілості, що таким чином, легалізує секс з ними.

Напрошується висновок, що певні державні структури «кришують» секс-торгівлю, щоб сутенери без зайвих клопотів купували в судово-медичних експертів висновки, що з 14-16-річними дітьми можна законно займатися сексом. Не говорячи вже про «розбещення» та домагання.

 

2. Система «вирощування» кадрів МВС

Жоден учбовий заклад системи МВС України не готує кадри для роботи у кримінальній міліції у справах дітей,

Кілька років тому лише відкрили таку спеціалізацію в Київському університеті внутрішніх справ України, Загалом незрозуміло, що відбувається із реформуванням системи навчання майбутніх правоохоронців. Департамент кримінальної міліції у справах дітей взагалі ліквідований. Створені на його базі в системі центрального апарату управління та відділ, які підпорядковуються різним департаментам, навіть узгодити між собою діяльність поки неспроможні. Тож правоохоронці не готові до роботи з дітьми - як тими, які скоїли правопорушення, так і з потерпілими або свідками злочинів.

 

3. Технічне і технологічне забезпечення міліції

Застаріла як технічна база правоохоронців, так і загалом система документування та доведення таких злочинів.

 

4. Нездатність ідентифікувати «м’якші» випадки сексуального насильства

В Україні ситуація виглядає таким чином, що правоохоронці по суті визнають і хоч-не-хоч розслідують випадки повністю очевидних зґвалтувань. Натомість сексуальні домагання і переслідування та інший сексуальний тиск у формі грубого «заохочення» прямим текстом чи фізичним впливом сприймаються правоохоронцями фактично як «дитячі забавки».

 

5. Сексуалізація життя в масовій культурі

Суспільству через кіно, ЗМІ, рекламу і навіть виховання нав’язують мислення відвертого сексизму, коли жінка сприймається переважно як сексуальний об’єкт.

 

6. Відсутність «зелених кімнат» та дружньої до дітей атмосфери

Ця проблема, звісно, випливає з пунктів 2-3. В системі МВС поки немає «зелених кімнат» та доброзичливих, дружніх до дитини умов.

Взагалі відсутній цивілізований механізм опитування дітей правоохоронцями. Усе це нашою міліцією зазвичай скептично розглядається як «випендрьож» і непотрібні «заморочки» Західного світу. На відміну від багатьох «цивілізованих» країн, у нас не діє спеціальна система допиту дитини в так званих «зелених кімнатах» та за допомогою відповідної техніки.

Саме за такі спеціальні кімнати, зроблені на кшталт дитячих, де проводиться дружня бесіда з дитиною, тривалий час бореться правозахисна організація «Ла Страда - Україна». Однак тут необхідні ще затрати й облаштування сусідньої кімнати з венеціанським склом (одностороннім баченням), відеосистемами та відповідним записом, де спостерігають за всім процесом інші фахівці-криміналісти та психологи. Усе це - частина ювенальної юстиції, з якою чомусь бореться частина депутатського корпусу. Хоча Президент і підписав в травні цього року Указ, яким затвердив концепцію кримінальної юстиції у справах неповнолітніх.

Однак для реалізації цих процедур потрібні ще зміни до кримінально-процесуального кодексу України, що стосуються «допиту свідка», «допиту неповнолітнього свідка» та «допиту потерпілого», а також, щоб враховувалися як докази відеозаписи.

Тож знову виходимо на «дірки» в законодавстві.

Тим часом, за словами Катерини Левченко, про створення «зелених кімнат» відзвітувалися ще в 2009 році, але фактично тільки пофарбували приміщення в зелений колір. Належно оснащена така кімната лише одна на всю Україні - в Солом’янському РУВС м Києва. Та й зроблена вона не державою, а благодійною фундацією ЮНІДЕА та тою ж «Ла Страдою». Вони ж роблять таку кімнату в Одесі, планують відкрити і в Харкові. Але зрозуміло, що цього замало, щоб впливати на ситуацію в усій країні.

 

7. Розповсюдженість фізичного покарання дитини

В Україні надто багато прихильників і «практиків» фізичних покарань дітей. Зазвичай не існує «межі» таких покарань, і все це, так чи інакше, закінчується психологічними травмами і більш складними проблемами і злочинами. Дитину, врешті, примушують відчувати себе винною, невпевненою, беззахисною перед насильством.

 

8. Традиційне, ментальне прагнення приховати «сімейні» злочини

Тут спрацьовує і страх жінки залишитися самотньою, «неповноцінною», незабезпеченою всіма матеріальними благами. Крім того, часто в конфліктних сімейних ситуаціях звинувачують не батьків, а дітей як «малих, нерозумних і неслухняних», тому на якісь протиправні вчинки батьків у суспільстві дивляться «крізь пальці».

 

9. Відсутність правової культури в суспільстві та медіа для належної оцінки, висвітлення та упередження злочинів із розбещення дітей та насильства над ними

У ЗМІ справи із розбещення дітей сприймаються передусім як кримінальне чтиво і «розважайлівку» для певної категорії людей. По-перше, немає комплексного, поглибленого аналізу як конкретних справ, так і стану справ із цією проблемою в країні. По-друге, оскільки діти не є цільовою аудиторією більшості ЗМІ, дитячі проблеми, їх розвиток та захист, на жаль, мало цікавить мас-медіа.

 

10. Корупція в усій державній системі, поширена і в правоохоронних органах та судах

Правоохоронна система перетворилася на такі собі ринкові відносини: хто більше заплатить – на боці того й закон. В цій системі потерпілий має матеріально «стимулювати» правосуддя і слідкувати, щоб його «стимули» були більші, аніж «стимули» злочинця.

 

Підсумовуючи всі факти, можна сказати, що існує одна проблема, яка об’єднує і провокує всі інші – це звичайна відсутність державної політики захисту дітей та її концепції.

 

НародUA висловлює велику подяку організації «Ла-Страда» та особисто її очільниці Катерині Левченко за ґрунтовні відповіді на наші запитання з проблем захисту дитини в Україні.

 

Поділіться з друзями: