Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


04 Січ 2012

«Зона» - не курорт, або Екскурсія українською колонією

Читайте більше в рубриці Репортаж
 

«Зона», звісно, не курорт. І потрапити в українську колонію, очевидно, мало якій нормальній людині захочеться. Навіть «на екскурсію». Утім, ми таки побували на екскурсії в черкаській виправній колонії № 62. Звичайно, було б наївно очікувати, що ми побачимо колонію у «чистому вигляді», тобто в її реальному щоденному «невилизаному» форматі. Можна уявити, як адміністрація готувалася і як готувала ув'язнених.

Взагалі черкаська колонія № 62 полюбляє час від часу влаштовувати подібні демонстративні покази для всіх ЗМІ і каналів. І навіть ця публічність є вже «великим прогресом» для української правоохоронної системи, або, простіше кажучи, для української «зони».

Втім, рецидиви совкової супертаємничості й «всемогутності» начальників «зони» так і пруть в усі щілини і в день «відкритих дверей». Але про все – по черзі.

IMGP8869

 

Чекаємо виїзду в колонію ми в центрі Черкас, біля управління державної пенітенціарної служби в області. Дехто з працівників управління, «убиваючи» час (як виявилося, поїздка в колонію – це години й години «вбитого» на всілякі чекання й приготування часу), нас чесно «вводить» в атмосферу.

IMGP8871

 

Розповідає, що за всю історію радянських «виправних» закладів жодну людину система так і не виправила. Люди, швидше, виправляються наперекір – самі.

IMGP8872

Якщо у нас із засудженими «працюють», як правило, охоронці й адміністрація, то за кордоном – соціальні працівники, психологи і так далі. На кожного засудженого «там» - по 3-4 таких «психотерапевтів».

IMGP8875

 

На питання про те, як же «виховувати» наших ув'язнених чоловік чесно каже: «бити». Вранці, вобід і ввечері. Ну, може, не всіх, а «главарів» - вирішує виявити милосердя співрозмовник, але «по-іншому з ними не можна». «Це хохляцька продажна нація», уже додає він сюди расову, расистську чи національну теорію...

Їхати в колонію – теж весело. Їдемо кількома легковими авто. Дороги – яма-на-ямі. Працівники управління, виявляється, їздять сюди своїми, а не службовими машинами і пам'ятають такою дорогу десятки років.

 

Нарешті – на місці.

 

Цю колонію називають наші «гіди» однією з найбільших в Україні. Правда, назвати яку ж вона займає територію її начальник Микола Бондаренко, як і багато чого іншого, так і не захотів. Мовляв, таємниця. Утім, як стверджує сайт управління пенітенціарної системи в області самі лише «виробничі» площі займають десь 1,2 га.

Так, ув'язнені тут виробляють всілякі речі: від шлакоблоків, бетонних загорож і облицювальних будматеріалів до дерев'яних ящиків, матраців, піддонів, одягу і навіть хліба. Ну і всілякі там неофіційні сувенірчики для начальства типу скриньок, булав, ікон і так далі.

IMGP8891

 

Цікаво, що навіть працівники пенітенціарної служби і самої "зони" плутаються в статусі колонії. Кажуть: раніше все було простіше, коли існували три рівні градації. Зараз – складніше. Тому одні називають цю «зону» колонією середнього рівня безпеки, інші – підвищеного. Одні наші «гіди» стверджують, що сюди потрапляють за «неважкі» злочини, інші - навпаки – кваліфікують ці злочини як «тяжкі».

IMGP8892

 

Принаймні усі сходяться на тому, що сюди потрапляють люди, які скоїли злочини вперше.

З того, що ми побачили, стало зрозумілим, що сюди потрапляють все ж таки за серйозні речі – вбивства, розбої абощо.

 

«Потрапити в постсовкову «зону» в образі такого собі хвостатого «хіпі»-інтелігента - не зовсім гарна ідея», вирішую я після деяких поглядів, зокрема і «стражів». «Ладно, ти ж не до культурних інтелектуалів приїхав, розслабся», заспокоюю себе.

IMGP8897

 

Нас, перших прибульців, заводять в адміністративну будівлю в кабінет одного із заступників начальника. Забирають документи і без жодних інструкцій залишають.

Через півгодини привозять наступних «екскурсантів». «А я вже думав, що нас тут мимохіть забули», кажу собі. За деякий час нас усіх ведуть в кабінет начальника.

В приймальні із молодою симпатичною секретаркою – дві монстери майже до стелі. Довго намагаюсь запам'ятати ці страшненькі назви тропічних квіток. Одна – помітно скромніша. Секретарка пояснює, що їм – вісім років, одна стояла на сонці, інша – ні.

IMGP8882

 

В кабінеті – теж різні квітки.

«Мабуть, їм тут під час всіляких відвідувань взимку перепадає», роблю висновок, дивлячись на відчинене вікно і серйозну холоднечу в кабінеті начальника колонії.

Серед інтер'єру – й ікони. Як видно, свого, зеківського виробництва.

Над ними – портрет Президента Януковича.

Ще один портрет Президента – на столі Миколи Бондаренка, тобто начальника.

Тут уже сидять деякі адмінперсони і сам пан начальник.

Біля нього в легкій шубці мерзне дама. Як з'ясувалося – директриса місцевої школи для ув'язнених.

Більшість кабінету займає довгий стіл із стільцями навколо. На ньому – тарелі з бутербродами з червоною ікрою, виноградом, цукерками, водичка...

IMGP8890

 

Начальник курить якісь сигарети. Тепер зрозуміло, навіщо відчинене вікно.

Підходжу до пана Бондаренка, щоб сфотографувати його.

Махає рукою. Каже, мовляв, не так, «Президент же образиться», не можна. Ховає цигарку в попільничку і мило посміхається. Після фотографування знов закурює.

Втомившись від чергового чекання (виявляється, чекаємо ТБ з Києва, начальство і ще когось) підходжу до вікна.

IMGP8878

 

Довкола – зимовий сніжний краєвид «зони». Церква-ковчег, яку все будують і будують, виробничі приміщення, вишки... Фотографую.

За мить – біля мене вже напружений начальник із сигаретою. Каже, що не можна фотографувати. Показує на огорожу навколо колонії і каже, що це не можна показувати в пресі.

«Може, я готую схеми втечі для ув'язнених?» - питаю сам у себе.

Дивно, звичайно. Тим паче, ув'язнені це все бачать постійно. Але, гаразд. Ні, так ні (подаємо фото без засекреченої стіни з колючим дротом).

Відтепер начальник коситься на мене дуже-дуже підозріло.

Однак «вбивання» часу продовжується. Начальник залишає нас в холодній кімнаті. Щоб чимось заповнити час – розмовляємо з директоркою школи Оленою Саєнко.

Розповідає, що школа працює з 2000 року, навчається сьогодні там 150 зеків, загалом навчалося десь 400. Лише 15 за ці роки здавали ЗНО.

IMGP8889

 

В школі – 10 учителів, які працюють ще й у різних черкаських школах. Із здивуванням дізнаємося, що це – достатньо молоді жінки. Лише один учитель – історії – чоловік.

Директриса школи стверджує, що за всю історію школи жодних ексцесів з ув'язненими не було. Навпаки – вони охоче йдуть вчитися. Це для них своєрідний відпочинок.

Оскільки «зона» - для повнолітніх людей, тут завершують середню освіту ті, хто не встиг це зробити на волі.

Коли хочу сфотографувати директрису – вона зривається і знімає верхній одяг. Після розмови знову вдягається, жаліючись на холоднечу в кабінеті (вікно вже кілька годин залишається відчиненим).

Врешті, секретарка бризкає в повітря якимись парфумами і трохи згодом причиняє вікно.

Десь через дві з половиною години чекання нарешті прибуває начальство разом із ще одними телевізійниками і ми, відкинувши пропозицію їсти бутерброди з ікрою, швидко йдемо на територію колонії.

IMGP8900

 

Тривалий час забирає і «пропускна система». Проходимо невеликими компаніями по черзі. Залишаємо мобільні телефони на вході. На зоні вони – табу. Як і інтернет.

Після входу теж забороняють знімати. Через деякий час на питання, чи можна хоч щось пофотографувати адміністратори довго думають і, врешті, без ентузіазму тихо кажуть, що можна.

IMGP8903

 

Однак після кількох кадрів начальник раптово визвіряється і кричить, що тут не фотографувати. Виявляється – десь вдалині видно було ув'язнених.

Чи то дійсно начальник так гуманно піклується про права ув'язнених не фотографуватися? Чи, може, боїться, що люди на фото побачать «щось не те» з ув'язненими? Сподіваємося на перше і вклоняємося йому за це...

IMGP8905

IMGP8906

IMGP8907

IMGP8908

 

Почергово заходимо в школу, ПТУ, клуб, «бараки», на виробництво.

IMGP8911

IMGP8912

IMGP8914

IMGP8915

IMGP8917

IMGP8920

 

У школі, звичайно, заходимо в комп'ютерний клас, куди 2008 року завезли комп'ютери із рідкокристалічними екранами. Ними пишається начальство.

IMGP8923

IMGP8924

IMGP8926

IMGP8928

IMGP8930

IMGP8931

IMGP8937

 

У кожному класі, на відміну від телеоператорів, питаю дозволу на фотозйомку. Деякі погоджуються, деякі – закриваються. Учителька, яка влаштувала учням-ув'язненим диктант на тему «Ніч перед Різдвом», теж відмовляється фотографуватися.

У місцевому ПТУ - 10 місяців навчання. Тут вчиться близько сотні зеків. Опановують робітничі професії типу зварювальників, токарів, слюсарів, столярів, електриків, швачок, чи швейків (не знаю, як правильно про чоловічу стать) тощо. Як правило, це професії, пов'язані з виробничими цехами в колонії.

 

IMGP8948

IMGP8950

IMGP8955

IMGP8961

 

Нам пояснюють, що виробництво в колонії – це прибуток адмінперсоналу. Тільки з виробничої діяльності живе тут персонал, який відповідає за це виробництво.

 

Самим працівникам, тобто зекам, які зобов'язані тут працювати, живеться дещо гірше. В середньому вони отримують 200-300 гривень на місяць.

IMGP8995

 

Утім, в швейному цеху ми зустріли одного «швейка», який стверджує, що, буває, заробляє тут і до 900 гривень на місяць.

До речі, за утримання в колонії ув'язнені сплачують із своєї зарплати. Крім того, із зарплати в них вираховують і всілякі штрафи та інші судові стягнення на зразок аліментів.

IMGP8977

 

Розмовляючи із одним засудженим, дізнаємося, що він вчиться на психолога, а після відсидки хоче стати в Києві бізнес-психологом. На зоні він уже дослужився до старшого днювального.

IMGP8940

 

На моє питання про святкування Нового року відразу викладає своє святкове меню: «Торт, пепсі-кола, котлети, ковбаса».

Розповідає, що раз на місяць йому передають всіляку ковбаску, сало, печиво, чай... А що ще треба?

 

Інший днювальний у школі – Олександр – каже, що встають вони о шостій. Далі - каші, салати, чай... Робота. Сидить тут уже три роки, залишилось – ще чотири.

На питання про Новий рік відповідає: «Как можна праздновать Новый год на зоне?»

Розповідає, що в 10-й годині вечора на Новий рік вже лягають спати. Святкують просто – чай, тортик.

IMGP8981

 

Спілкуємося із ще одним ув'язненим. Найстарший в класі ПТУ – десь 60 років. Згадує, що вчився в Одеському автодорожньому технікумі. За професією – слюсар. І в цьому ПТУ вчиться на слюсаря. Як каже, «щоб було». Розповідає, що залишилося два роки «на зоні».

IMGP8946

 

Упевнений, що засудили його несправедливо, адже він убив ненавмисне:

«Написали «умишленноє убійство», але це не була правда. Я після смерті жінки був паралізований. Так вийшло, що я був больний, а один соціальний работнік прийшов до мене п'яний і напав на мене. Я захистився – підставив руку з відкривачкою консерви. Він упав і заколовся....»

IMGP8982

 

«Відділення соціальної реабілітації – це те, що раніше називали бараком» – пояснює Ігор Гадіон, заступник начальника управління державної пенітенціарної служби області.

Він, мабуть, найбільш адекватна людина з посадовців, яку зустрічаємо тут. Весь час без зайвих проблем він відповідає на всі наші питання і пояснює все, що бачимо.

IMGP8999

 

Тож ідемо в «бараки».

«Зараз державна пенітенціарна служба ставить вимоги перейти на є європейські стандарти – на блочну систему проживання ув'язнених. Але зараз тут живуть у приміщеннях казарменого типу», розказує Ігор Гадіон.

IMGP8984

IMGP8986

IMGP8987

IMGP8990

IMGP8991

 

Поки ув'язнені гуляють на морозі заходимо до їх «домівки». Бачимо фактично казарму - довгу кімнату із ліжками біля стін. В іншій «казармі» ходять коти. Телевізійники знімають.

Хочу сфотографувати, але один із адмінперсоналу закриває камеру рукою. Каже: «Не положено котів тримати». Врешті, після деяких дискусій фотографую.

Днювальні розповідають, що коти тут живуть постійно і навіть народжуються тут.

 

Біля стінки – акваріум. На одній тумбочці – новорічна декорація. Ще в якогось «обраного» - дерев'яні «полички» з книжками.

 

Є тут і «ленінська кімната», де ув'язнені інколи можуть подивитися телевізор.

IMGP8992

 

Виходимо. Питаю, чи можна сфотографувати ув'язнених біля будівлі. Двоє виходять і стають біля стіни. Один з них майже босоніж на морозі: без шкарпеток, тільки в гумових «шльопках».

IMGP8978

 

Перед тим, як маємо йти на виробництво, знову півгодини очікування. Хтось пішов готувати «обстановку». Уже добряче намерзлися тут. Починаю час від часу кашляти.

 

Врешті, потрапляємо до швейного цеху. Зеки щось собі посміюються. Розпитуємо в них, потім іду ще трохи вглиб швейних столів із машинками і виходимо.

 

IMGP8998

 

У місцевому «клубі» - маленькі ялиночки із гірляндами. Ще зверху в залі розвішані паперові гірлянди. Як розповідає інший днювальний, їх робили своїми ж руками.

IMGP8962

IMGP8969

IMGP8976

IMGP8974

 

Врешті, витративши майже день, виходимо – знову через КПП.

Уже біля адмінбудівлі ми дізнаємося, що машина, яка має нас відвезти в Черкаси, приїде ще через півгодини. Тим часом начальника колонії вмовляють дати інтерв'ю. Він довго відмахується. Каже: «Як же без 100 грам інтерв'ю?» І тут же вкотре питає мене: «Ви все записуєте?»

IMGP9001

 

Очевидно, для нього я тут – журналіст і майже шпигун, який чимось відрізняється від інших і якого треба остерігатись.

Таки «уламали». Микола Бондаренко в не зовсім гарному настрої розповідає кілька речень про колонію, відразу відкинувши «секретні» питання.

За його словами, за всю історію колонії не було жодної спроби втечі.

Відтак ідемо чекати машину і водночас їсти в їдальню. Це – приміщення для адмінперсоналу. Тут – більярд, настільний теніс.

Хвилин 15 чекаємо на інших. Урешті, підходить начальник, директор школи та інші.

Подають гороховий супчик, гречку, салати, відбивні. На столі – вино, горілка, соки...

Тільки начальник колонії почав говорити тост, як двері відчиняються і запізнілі телевізійники хочуть ще його записати. Проте він – в ніяку. Каже, що по дорозі сюди вже випив і нічого говорити не буде. І взагалі - зіпсували тост...

Знову питає мене, чи я не записую і розповідає анекдот про КДБ-шника і ще якогось «шпигуна», які зустрілися в полі, щоб не було «прослушки». Один перед розмовою каже: «Почекай, я зараз касету переверну», а інший відповідає «Я вже перевернув і тобі потім дам».

Якась шпигунська манія, чесне слово...

Під час споживання гречки Микола Бондаренко жартує, що в колонію можна приїжджати на дефіцитну гречку. Мовляв, зараз її повно, бо держава не хоче скидати ціни на неї і тому не викидає на ринок, а «затарює» такі заклади, як колонії...

Зрештою, трохи їмо і швидко залишаємо компанію, щоб нарешті виїхати із зони.

Начальник іде проводжати. Каже дівчатам, що має для них, але не для хлопців, подарунки. Витягає з машини всілякі дерев'яні сувеніри, виготовлені на зоні. Дівчата вибирають собі «скриньки» для біжутерії.

Виявляється, якщо сюди їхали двома машинами, то назад – однією.

Доводиться брати дівчат на руки, точніше, на ноги. По дорозі прес-працівниця пенітенціарного управління повідомляє, що «шкатулки» - це не хабар...

Через деякий час – зона позаду. Хай живе воля.

Поділіться з друзями: