Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


06 Груд 2011

Арешт Тимошенко – шлях до президентства

Читайте більше в рубриці Політика
 

Схоже, повторюється сценарій 2001 року. Саме тоді арешт і місячне перебування в Лук’янівському СІЗО Юлії Тимошенко зробили те, чого не змогли зробити всі інші дії – Юлія Володимирівна стала великою опозиціонеркою і народною улюбленицею.

Через десять років - 2011 року – влада Віктора Януковича знову робить Юлію Володимирівну великою мученицею, постраждалою від «антилюдської» і «злочинної» влади. І саме тоді, коли після фактичного й малоефективного керування країною рейтинг цієї політичної діячки поступово падав.

 

Януковичу вдалося об’єднати Вашингтон, Брюссель і Москву

По суті арешт Тимошенко 5 серпня 2011 року й подальше утримування під вартою зробили її майбутнім президентом.

Наразі ж маємо майже тримісячне утримання Юлії Тимошенко під вартою, постійні критичні заяви політичних діячів Заходу та Росії, а також запевнення української влади в тому, що це – не політичне переслідування.

Арешт Тимошенко по суті зробив те, чого не робило досі ніщо інше. Він об’єднав Вашингтон, Брюссель і Москву.

Правда, в кожного – свої мотиви. Але досі після скандалів часів Кучми Україна не отримувала стільки критичних заяв і погроз. І коли неймовірно дискредитованого Кучму підтримувала, певною мірою, хоча б Росія, то сьогодні і Вашингтон, і Брюссель, і Москва стали адвокатами Тимошенко.

610ap

Як знаємо, відкрито висловили своє «занепокоєння» як держдепартамент США – вустами його речника Вікторії Нуланд (Victoria Nuland), – так і сама адміністрація Обами. Не кажучи вже про посла США в Україні Джона Теффта (John F. Tefft).

Свою позицію висловив і керівник Європейського Парламенту Єжи Бузек (Jerzy Karol Buzek), верховний представник Євросоюзу із зовнішньої політики Кетрін Ештон (Catherine Margaret Ashton), єврокомісар з питань розширення й політики добросусідства Штефан Фюле (Štefan Füle), генеральний секретар Ради Європи Турбьорн Ягланд (Thorbjørn Jagland) і так далі.

Їхні заяви, хоч і традиційно дипломатичні та обережні, по-європейськи виважені, але все ж чітко негативно оцінюють кримінальне переслідування Тимошенко. Одні говорять про застаріле законодавство України, інші – про недемократичність і порушення процесуальних норм судочинства. Дехто говорить і про політичне переслідування.

Росія вустами її ключової фігури Володимира Путіна, звісно, теж захищає Тимошенко. У нього для цього, правда, інші мотиви. Прем’єр Росії по суті прямо заявив, що вирок Тимошенко посягає на легітимність газової угоди між Україною та Росією. Угоди, яка так вигідна РФ і так невигідна Україні. Угоди, яку, очевидно, примусила підписати «Нафтогаз» саме Юлія Володимирівна, яка і перебувала тоді в Москві разом із представниками «Нафтогазу».

Зрозуміло, що нинішня влада Росії буде захищати Тимошенко й газовий договір до кінця. Україні ж запропонують шлях Білорусі – спочатку половину чи третину труби чи «Нафтогазу» (на трьох з Європою чи на двох – немає принципового значення), а далі – й усю стратегічну галузь.

 

Агресія Німеччини до України: демократія чи газ?

Але найбільш агресивно відреагували на вирок Тимошенко деякі європейські держави.

Серед них – Чехія, Британія і Німеччина.

Керівник міністерства закордонних справ Чехії Карел Шванценберг (Karl Johannes Nepomuk Josef Norbert Friedrich Antonius Wratislaw Mena von Schwarzenberg), князь, герцог, ландграф, граф і найбагатший політик своєї країни заявив, що Чехія взагалі не визнає вирок.

Чехія тут, треба сказати, доволі послідовна, адже вона дала політичний притулок екс-міністру економіки за прем’єрства Тимошенко Богдану Данилишину. Для неї, очевидно, сьогоднішня українська опозиція – що б вона не робила вчора при владі – певний символ демократії.

Голова британського МЗС Вiльям Хейг (William Jefferson Hague) теж дозволив собі дуже різку заяву. За його словами, вирок Тимошенко ставить під загрозу європейське майбутнє України і може стати серйозною перешкодою для пiдписання й ратифiкацiї угод про асоцiацiю з ЄС i створення зони вiльної торгiвлi.

fittosize_640_0_c6238b731e8d5bc0ebcaec7d33e0d8f8_yulia_tymoshenko_ap

Але найбільш радикальну позицію щодо України демонструє Німеччина. Міністр закордонних справ Німеччини Ґідо Вестервелле (Guido Westerwelle) прямо заявив, що вирок Тимошенко – це негативні наслідки для стосунків України з Німеччиною та Євросоюзом.

А соратник Ангели Меркель (Angela Dorothea Merkel), чинного канцлера Німеччини по Християнсько-демократичному союзу Карл Веллманн (Karl-Georg Wellmann) взагалі скасувати безвізовий режим і дипломатичні паспорти для українських посадовців.

Більше того – в німецьких мас-медіа, політичних та громадських колах активізувалося надзвичайно неприязне ставлення до України і все частіше лунають радикальні пропозиції на кшталт відмовити Україні в проведенні Євро-2012. І це зараз – коли всі українські стадіони фактично готові й інфраструктура в ненайгіршому стані.

Тим часом 1 грудня Європарламент ухвалив резолюцію, в якій рекомендував виконавчим органам ЄС парафувати угоду про асоціацію з Україною до кінця цього року. Очевидно, що це може відбутися 19 грудня на саміті «Україна-ЄС» в Києві.

Однак це аж ніяк не є «великою перемогою» української влади й зовсім не означає те, що ЄС заплющив очі на внутрішньополітичні процеси в Україні. Так, згадана резолюція євродепутатів одночасно наголошує, що процеси, які відбуваються в Україні не відповідають духу угоді. Далі – уже без жодної дипломатії – європейські парламентарі чітко заявляють, що якщо в Україні і далі будуть тривати політичні переслідування опозиції й обмежуватися права й свободи громадян угода про асоціацію не буде ратифікована. Ні до кінця 2012 року, як це заплановано за оптимістичним сценарієм, ні згодом.

Тож парафування, тобто попереднє схвалення угоди про асоціацію між Україною та ЄС, яке, можливо, відбудеться 19 грудня в Києві, є, швидше за все, спробою пришвидшити компромісні кроки української влади. Це, зрештою, черговий засіб тиску на нашу владу.

Крім того, європарламентарі відкритим текстом заявили, що європейські перспективи України залежать по суті від майбутнього однієї людини. Зрозуміло, йдеться про Юлію Тимошенко.

Ще настільки відкрито й категорично європейські політики не висловлювалися, як і не ставили майбутнє однієї людини умовою євроінтеграції будь-якої країни. Так, вони без жодних дипломатичних ігор заявили, що для підписання угоди про асоціацію з ЄС Україні необхідно звільнити Тимошенко й дати їй можливість брати участь у виборах. Інакше – кінець євроінтеграції.

І посол Великобританії в Україні Лі Тернер (Leigh Turner) підтвердив це в Донецьку, перед представниками Донецької торгово-промислової палати та Британсько-української торговельної палати.

Утім, повернемося до напруження у стосунках між Україною та Німеччиною.

Цікаво, що ця сама Німеччина в принципі фактично ніколи не відзначалася надто романтичним ставленням до України. В неї – натомість – доволі близькі стосунки з керівництвом Росії.

IMGP4851

І знову в гру тут вступає все той же «магічний» газ. Треба сказати – дуже дешевий для Німеччини як на відстань транспортування. (Тим часом Україна, яка транспортує цей газ із Росії, отримала після угоди Тимошенко газ на 200 доларів дорожчий.)

Невипадково, мабуть, Німеччина була однією з ключових лобісток «Північного потоку», перша черга якого вже об’єднала Росію з Німеччиною та іншими єврокраїнами газовою трубою в обхід України.

Що найбільше хвилює Німеччину – демократичні цінності України чи інтереси Росії – не принципово важливо. Та й забрати в України Євро-2012 – навряд чи «демократично». І на це не піде Європа. А от з євроінтеграцією дійсно можуть бути проблеми.

Питання: як діяти українській владі та які її мотиви?

 

Розправа над опозицією – повільна й болюча смерть Януковича?

З одного боку, влада Януковича хоче «завалити» політичних опонентів. Друзі-друзями, демократія-демократією, але абсолютна, авторитарна влада дає неконтрольовані тіньові махінації з бюджетом, бізнес-колами, національними ресурсами, зокрема землею, заводами і так далі.

Втім, відверта розправа над опозицією в Україні – найбільш примітивний крок влади. Крок, який лише зміцнює «постраждалих», якими б вони хорошими чи поганими не були. Людям, які лобіюють в чинній владі таку «розправу» чи «боротьбу з корупцією», необхідно було б одразу дати по руках і відправити в найдальші ешелони політичної гри. Тому що вони прирекли Януковича на повільну й болячу політичну смерть.

tsn

Серед таких – один із найпалкіших колишніх соратників Тимошенко, виходець із Черкас Володимир Олійник. Він – один із перших, хто почав пропагувати та юридично обґрунтовувати кримінальне переслідування свого колишнього вождя, а сьогодні – дуже частий гість усіх центральних каналів.

 

Україна повинна залучити Штати і ЄС для делегітимізації газового договору

З іншого боку, суд над Тимошенко, як би це дико не звучало з точки зору боротьби з «режимом» і за демократію, – це, певною мірою, і захист національних інтересів України.

Адже газова угода Тимошенко 2009 року – дійсно невигідна й невиправдана для України. І Юлія Володимирівна вкотре проігнорувала позицію того ж Ющенка, «Нафтогазу» і навіть свого Кабміну, який не сприйняв «небесну» ціну 450 дол. за тисячу кубометрів газу.

З одного боку, Тимошенко позбулася посередника – «Росукренерго» – в схемі газопостачання між РФ та Україною. З іншого – якою ціною? Неадекватною ціною газу без жодного зростання ставки за транзит російського газу.

ukraine-tymoshenko_ap

Весь політичний захист і гучні заяви Тимошенко були побудовані на одному: повторюванні як мантри прізвища «Фірташ», який стоїть за «Росукренерго», і того, що вона зробила Україну щасливішою, позбавивши від газового посередника та змови Фірташа-Ющенка-Януковича.

Якби, як це передбачає ринок, із зникненням посередника, товар, себто газ, дійсно став би дешевшим – Юлія Володимирівна відразу стала би двічі-героєм.

Крім того, невідомі й неофіційні домовленості Путіна й Тимошенко, зокрема щодо пролонгації перебування Чорноморського флоту в Криму. Хоча вислови Путіна можна сприймати, звісно, як суб’єктивні гіпотези та бурхливу фантазію.

Так чи інакше перед української владою – нинішньою чи наступною – постає надскладне завдання делегітимізувати вкрай невигідний для України газовий договір. Чи поєднувати це з кримінальною відповідальністю Тимошенко – інше питання.

Один із варіантів – як то, скажімо, пропонують деякі європейські політики – декриміналізувати 365 статтю Кримінального кодексу України, тобто особисто для звільнення Тимошенко внести парламентом відповідні зміни.

ukraine-tymoshenkojpg_ap

Але як далі розвинути справу укладання справедливих газових контрактів з Росією – це набагато важливіша проблема. Чи то шляхом односторонньої відмови від виконання міжнародного договору, тобто його денонсування, посилаючись й на рішення наших судів у справі Тимошенко. Чи то – через європейські арбітражні суди.

Ось над чим мають працювати зараз усі юридичні структури влади, як і політики. Але однозначно не над тим, як би ще чого повісити на опозиційну екс-прем’єрку.

І з Вашингтоном, і з Брюсселем Віктору Януковичу потрібно зараз вести переговори саме про це. Необхідно залучити всі політичні ресурси, і – якщо потрібно – найжорсткіший тиск, щоб Штати та Європейський Союз підтримали Україну в газовому конфлікті з Росією.

_KOT7960

А поки що влада Віктора Януковича лише воює з «привидами», створює міліцейську державу й зупиняє демократичний розвиток України. Не кажучи вже про небачене досі – за масштабами корупції й тиску на бізнес – донецьке кланове «землячество»…

Більше того – Президент Янукович «харківськими угодами» про перебування ЧФ Росії в Криму по суті здав національні інтереси України без жодної, навіть номінальної вигоди для країни. Чи то в адекватній ціні оренди нашої землі й власності, чи то в здешевленні газу. І саме тут він втратив найбільший шанс для тиску на Росію в газовому питанні.

 

Кожна зміна влади обіцяє «чистки» й ув’язнення?

З іншого боку, арешт Тимошенко пришвидшує політичні процеси в Україні. В гасло «сядуть усі», коли йдеться про високих і «нечистоплотних» чиновників, уже, очевидно, починають вірити люди. Навіть якщо буде йтися лише про помсту й зведення рахунків, – зміна влади обіцяє «чистки» й гучні судові процеси. Можливо, хоч так цей котел політичних «еліт», які варяться самі у собі й переливаються одна в одну, зможе трішки очиститись.

Звичайно, мислячі люди усвідомлюють, що Тимошенко і Луценко теж були далеко не чистими й непорочними чиновниками. Та ж Тимошенко свого часу прийшла у велику політику за сприяння Павла Лазаренка. Очолювала ЄЕСУ – найпотужнішого газового монополіста на українському ринку (завдяки корупційно-адміністративним схемам прем’єра Лазаренка) й того «посередника», проти якого так бореться Юлія Володимирівна. Наразі не будемо говорити про невідомо як списані чи існуючі борги ЄЕСУ, позови російського міноборони до нашої держави і так далі…

tymoshenko_ap2

Юлія Тимошенко – найвіртуозніший майстер політичного знищення

Маємо й інший факт. Юлія Тимошенко – дуже талановитий політик, промовець і майстер політичних ігор. Якщо про ефективне державне управління й неполітичну боротьбу з корупцією ще можна сперечатися, то про талант найяскравішого опозиційного політика – в жодному разі. Вона – найвіртуозніший майстер політичного знищення в сучасній Україні. Це вона довела, скажімо,  на третьому президентові України й колишньому соратникові Віктору Ющенку.

Опозиція – її стихія, а Лук’янівське СІЗО, як це ми бачили в 2001 році й спостерігаємо як дежавю зараз, – шлях до всенародної любові й «престолу».

Інколи навіть виникає безглузда думка, що Янукович уклав якусь таємну угоду з Тимошенко, щоб таким «мученицьким» шляхом через арешт максимально підняти їй рейтинг. А, може, його радники – таки «наші» люди й знають що роблять? Може, і згаданого пана Олійника Юлія Володимирівна заслала в «тил ворога»?

Яка роль може бути Юлії Володимирівни в скасування невигідного газового договору з Росією? Сподіватися, що вона визнає помилку хоча б після приходу до влади й вимагатиме більш вигідної угоди – марно. Це не в її стилі.  Та й справа принципів уже.

Сподіваємося, врешті, що українська влада – нинішній Янукович, майбутня Тимошенко чи люди-Х – не підуть найлегшим і вже звичним шляхом. Шляхом чергової здачі національних стратегічних багатств. Цього разу - «Нафтогазу» й усієї газотранспортної системи. Хоча до цього вже так близько.

 

Поділіться з друзями: