Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


12 Квіт 2018

Володимир Ворона про Десну, різьблення словесних візерунків і життя в унісон

Автор 
Читайте більше в рубриці Людина
 

"Щастя – замислити і реалізувати свій творчий задум. Віднайти в собі даровані Богом таланти і здійснити своє призначення в цьому житті", – розповідає Володимир Ворона – герой рубрики Людина на НародUA.

Закоханий у Десну

P6220060

Народився 25 липня 1956 року в містечку Короп Чернігівської області у ремісничій з діда-прадіда сім’ї. Пуповина, як і у всіх моїх земляків, закопана в сосновому лісі (там стоїть пологовий будинок), через що без міри закоханий у нього і в нашу Десну.

Хоча ще в першому класі став другорічником, проте далі вчився добре. З „великого розуму” в технікум пішов не після восьмого чи десятого, а після дев’ятого класу. Під час навчання двічі побував на практиці у Москві, підхопив там незнайомий вірус і, забувши про Десну, закохався в столичне місто.

Берег вільного життя

Після закінчення навчання поїхав на роботу до Москви, проте вона, гордячка, відфутболила мене в Тулу. З горя від нерозділеного кохання здався у військкомат. Як кожен нормальний хлопець, переплив ріку на ймення Армія і вийшов на берег вільного життя вже мужчиною.

Певно, з огляду на це і Москва теж здалась без бою: у 1979 році без екзаменів поступив до Московського інституту інженерів залізничного транспорту (МИИТ), прожив п’ять найщасливіших років ще й отримав універсальний диплом інженера-будівельника (зазначу, що пошесть перебудови, котра настала через рік і вгробила радянську Росію, додала до нього право займатися в житті чим завгодно).

З натугою отримавши роботу в одному з московських будівельних трестів, по-чесному віддав будівництву п’ять наступних літ. А далі підступні вири тієї ж перебудови затягли в рекламний бізнес (подяка МИИТу за таку освіту!), де створивши свою агенцію, заробляв цим на шматок хліба. Путч, розстріл московського Білого дому та війна в Чечні зробили свою лиху справу, і Москва зі світської левиці поступово перетворилася на цинічну торгашку з бридкими манерами.

Віддавши їй шістнадцять років життя, повернувся в Україну, де на мене незрадливо чекала рідна Десна. Відтоді свого існування без неї не мислю і за першої ж нагоди поспішаю на побачення.

Відчувши ще з часів роботи в рекламі смак творчості, на рідній землі десять років займався столярством (низький уклін Alma mater!), кохаючись у творенні краси: виготовляв меблі з натурального дерева.

Різьблення словесних візерунків

P9160004

Непереборні обставини змусили полишити улюблену справу. Перед пенсією сім років працював на інженерних посадах Гнідинцівського газопереробного заводу. Але прищеплений на будівельний стовбур потяг до творчості раптом дав новий живий пагін: маючи на роботі дещицю вільного часу, почав у серпні 2009 року обідніми перервами писати книгу – прозову оду любій моєму серцю Десні. Упорався аж за чотири роки. Відтоді отримав таке собі нове хобі, навзамін столярства, – різьблення словесних візерунків.

Не встиг озирнутися – аж ось вона, пенсія! Хтось, вийшовши на неї, нудиться, хтось впадає в депресію, мені ж не вистачає часу. Сад, ландшафтний дизайн, майстерня, столярство і оце нове, те, що називаю різьбленням Слова: закінчив другу книгу – історичний роман, і все про рідний Короп. Любов... Нині пишу третю – продовження другої; ще ніяк не вирішу: буде трилогія чи тетралогія?

Усе життя спізнююсь

Як подивитися уважно – весь час, усе життя спізнююсь. У школу на рік, в технікум – на два, в армію – на три, в інститут – на п’ять. Одружився у тридцять два, син народився в тридцять п’ять, хату збудував аж у п’ятдесят п’ять, першу книгу написав (жах!) – у п’ятдесят сім. Виходить, що по життю я пізній якийсь, як зимового сорту яблуня... На одне лише надія: білий налив достигає у червні і через два тижні вже зогниє, а ренет Симиренка знімуть аж на початку жовтня, зате лежить він до травня.

Що таке щастя?

PC070008

Усім нам хочеться бути щасливими, проте кожен розуміє це по-своєму. Часто-густо одна й та ж подія чи фізичний стан для когось є мало не горем, а для когось чи не найбільшим щастям. Юнак, що займається паркуром, в момент смертельного ризику отримує надмірну порцію адреналіну і почувається щасливим, старенька ж бабуся щаслива у відчутті постійного спокою. Для нього щастя – це сплеск, хвиля, викид гейзера. Для неї щастя – це водна гладь у сяйві місяця. У кожного свої критерії. Проте одне єднає нас усіх: щастя не може тривати безперестанно, весь час, інакше ми б ніколи не зрозуміли що воно існує, адже все пізнається в порівнянні.

Моє власне визначення щастя: це гармонійність твого співбуття з навколишнім світом, життя в унісон – з окремою людиною, з колективом чи середовищем.

Щастя, коли я прокидаюся і відчуваю, що виспався, а жодна клітина тіла не нагадує про себе болем чи дискомфортом. Коли поряд зі мною усміхнена, весела дружина. Коли ми приймаємо друзів у своєму, власноруч збудованому й за нашими смаками та можливостями обставленому будинку.

P7070011

Щастя – бачити, як прокидаються після зими рослини, як квітне сад, наливаються соком і стигнуть його плоди, а тобі вдається зберегти гарний врожай. Щастя працювати в своїй майстерні: власними руками зробити верстат, а потім з його допомогою чудовий столярний виріб, котрий і в подальшому грітиме тобі душу теплом його дерева – цього дива природи.

Щастя – стрітися з Десною, завмерти, розчинитися, злитися воєдино з її світом і тримаючи на зігнутому в дугу вудлищі двокілограмового ляща, через тоненьку волосінь фізично відчувати своє єднання з матір’ю-Природою. Щастя – поволі йти з дружиною сосновим бором, ступаючи по пружному зеленому килиму м’якого моху, налаштувавши власні ритми в унісон із ритмами лісу, отримати можливість чути нечутне й бачити невидиме до цього часу і завмерти в захваті, вгледівши темно-оксамитову шляпку білого гриба, а потім ще одного, і ще...

Щастя – замислити і реалізувати свій творчий задум. Віднайти в собі даровані Богом таланти і здійснити своє призначення в цьому житті: тебе ж не просто так наділили безсмертною душею! Жити не по колу, а рухатись по спіралі, з кожним витком здіймаючись якщо не над світом, то принаймні над самим собою, бо не так важливе досягнення мети, як подолання шляху до неї, адже саме він формує нашу особистість. Щастя – проживши життя, зрозуміти під кінець Головне. Та цього я ще, напевно, не пізнав...

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему