Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


23 Груд 2016

Вікторія Крижанівська: «Я люблю... любити!»

Автор 
Читайте більше в рубриці Людина
 

Вікторія Крижанівська – героїня рубрики «Людина». «Якщо хочеш жити – живи, тобто рухайся, роби кожен день цікавим і не ний!», – наголошує дівчина.

Вікторії - 22 роки. Студентка, керівник гуртка журналістики для підлітків, письменниця, людина з творчим світоглядом.

Скрипка, гімназія, електричка

Народилася в місті Березань Київської області. Змалку любила співати, тому і віддали в музичну школу. Там я ще вчилася грати на скрипці, і цей інструмент до цього часу залишається моїм улюбленим. Та почалася школа. Про скрипку довелося забути. Мене віддали не в березанську ЗСШ, а вся сім’я вирішила, що «дитина має вчитися в гімназії». Тому мама почала возити мене в київську гімназію, де сама викладала українську мову і літературу. Перший рік ми жили в Києві, спочатку в однієї родички, а потім у другої. Та бабці вимагали за квартиру непосильні гроші для виплати (40 доларів!), коли мама – молодий вчитель на початку 2000-их – отримувала нещасних 200 грн., а тато – опер – теж не міг засипати діамантами. Тому з другого класу я почала їздити в школу з Березані. Через рік до мене приєдналася і сестра. І от ми за плечима дійсно героїчної жінки з 4:00 до 18:00 були в русі. Півгодини до електрички щоранку і від неї щовечора, а потім ще і у закурених вагонах по три години на день зробили з нас дійсно загартованих людей.

456464635353

345353654646655464565646456453534654645645645645646

З Березані в Бровари

Закінчивши школу, я вступила до НПУ ім. М.П. Драгоманова на українського філолога, а з другого курсу пішла на роботу керівником гуртка журналістики, де і досі працюю разом зі своєю одногрупницею, з якою ми починали. З третього курсу переїхала з Березані в Бровари, ближче до роботи, і зрозуміла, що рідніших людей, ніж «домашні», немає на світі. А також те, що я не люблю жити сама. Тому мої співмешканки стали як друга сім’я. Крім роботи, беру участь у культурно-громадських заходах, пишу вірші, прозу, деколи пісні; випустила збірку віршів молодих поетів «Кольорова поезія». І не стою на місці – вже новий проект в процесі реалізації. Вважаю так: якщо хочеш жити – живи, тобто рухайся, роби кожен день цікавим і не ний! А ще я люблю…любити! 

 

Фото надані героїнею

Поділіться з друзями:
 
Більше на цю тему