Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


06 Лист 2017

Вікторія Кравченко – поетеса, правозахисниця, мандрівниця і "танцівниця"

Автор 
Читайте більше в рубриці Людина
 

"Змінюються декорації, змінюються партнери, змінюється музика і настрій, а я танцюю", – розповідає Вікторія Кравченко – героїня рубрики «Людина» на НародUA.

14344119 1799103683668206 7579727833397668385 n1

Вікторія Скуратовська–Кравченко, 43 роки. Киянка, поетеса, правозахисниця, мандрівникця і просто приваблива жінка. Авторка збірки громадської та любовної лірики «Миті життя». Учасниця ІІ Всеукраїнського фестивалю любовної лірики «Мовою серця» в м.Івано-Франківськ, 2017 р. Публікувалася в літературному часописі «Барви» 2016 р., Антології сучасної української літератури 2015 р., літературному альманасі «Україні присвячую» 2016 р., літературному альманасі «Енциклопедія сучасної літератури» 2016 р., літературному альманасі «Галактика любові» 2017 р., літературному альманасі «Сонячна палітра» 2016 р., літературному альманасі «Магія кохання» 2016р. Ознайомитися з творчістю можна тут і тут:

Мій життєвий шлях – це Танець, який я удосконалюю кожного дня

Скільки себе пам’ятаю, я танцювала

Змінюються декорації, змінюються партнери, змінюється музика і настрій, а я танцюю, танцюю в парі або соло, танцюю весело або скорботно. Танець – це енергія життя, це радість руху, а іноді це спасіння від самотності, болю і відчаю.

Скільки себе пам’ятаю, я танцювала. Уявляла себе балериною і на ціпочках кружляла по старенькій бабиній хаті. Робила театральне вбрання з попрасованих нещодавно бабусею фіранок чи з старих маминих суконь, вплітала в коси стрічки і рожеві трояндочки з маленького декоративного кущика, що квіт під вікном хати і танцювала, захоплена ілюзорною справжністю дитячого світу.

22447387 1995075664071006 1259304421 n

Віршований танець став моєю душею

Дорослість прийшла швидко і непомітно. Доля ставила нові серйозні неочікувані завдання, їх треба було вирішувати для того щоб вижити, для того щоб вистояти.

Я продовжувала танцювати, але тепер на папері – вимальовуючи почуття, кохання, радість, біль, смуток тонкими лініями літер, слів, речень. Додаючи уявну музику тепер замість мене танцювали мої вірші, перетворюючи дійсність у досконалий танець життя.

Віршований танець став моєю душею, моїм єством. Він був різним, як і мої твори: іноді лагідним - як весняний вітерець, іноді сильним і безжальним - як смерч, але в ньому завжди було життя і сьогодення - різнокольорове чи чорно-біле, радісне чи трагічне.

Мій Син, Моя Творчість, Моя Праця

Часто можна почути запитання: «Що найголовніше в твоєму житті? Чим пишаєшся? Чого досягла?»

Я ніколи не роздумую і зразу відповідаю: Мій Син, Моя Творчість, Моя Праця. Це три основні велетні, які тримають сцену мого життя, де я танцюю свій граційний Танець.

Я не краща, не гірша,

Я просто така як є.

Проживаю спокійно

Богом дане життя своє.

Щось в житті було легко,

А щось тяжко до німоти.

Навіть коли страждала,

Посміхалася для краси.

Я відверто любила

Віддаючи усю себе.

Щось колись відпустила,

Щось забула – бо то пусте.

Справді прагнула щастя

Тихим сумом своїх ночей.

І тягар не скидала

Десь на когось з своїх плечей.

Десь ходила поволі,

А десь бігла у далечінь.

Перевтілювалась героєм,

А бувало - у чорну тінь.

Знаю присмаки горя,

Їх багато і різні всі.

Знаю як зоставатись

Безпорадно на самоті.

Я не краща, не гірша,

Я просто така як є.

Проживаю спокійно

Богом дане життя своє.

Вікторія Кравченко

 
Більше на цю тему