Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


16 Квіт 2013

Вікторія Дорошенко - ДоМіСолька, яка дарує щастя

Читайте більше в рубриці Людина
 

Вікторія Дорошенко - людина, професія якої - дарувати щастя, сміх і здоров'я. Вона відома як ДоМіСолька, клоунеса, чарівниця, котра дарує дітям і дорослим свято й гарний настрій. Вікторія, крім цього, - психолог і лікарняна клоунеса. Вона створює в Черкасах школу Лікарняної Клоунади для оздоровлення хворих діток, а також їх батьків сміхотерапією, гарним настроєм і просто підтримкою. А ще ДоМіСолька мріє, що в загальноосвітніх школах з'являться уроки щастя. Її антистрес - м'який рудий котик з кульками на "п'ятій точці". Вікторія любить закривати очі і... літати. Пам'ятає, як у дитинстві її врятували подруга і Янгол, коли вона провалилася під лід. А ще згадує стан неймовірного щастя, як вони із двоюрідною сестричкою бігали босоніж полями і струмками в Каневі, рахуючи жабенят.

 

P8240068

 

Дитинство

Я прокручую у пам'яті всі цікаві моменти дитинства дуже часто. Їх було дуже багато. Дякуючи моїй мамі, батькові, бабусі і дідусю, моя уява росла разом зі мною. Я ще, будучи маленькою, з двоюрідною сестричкою Оксанкою любила перевдягатися, одягати доросле вбрання. Дуже любила гратися маминим золотим ланцюжком. Я його скручувала кожен раз по-різному і складала в різних місцях... Щось собі уявляла при цьому, мабуть.

А вже коли підросла (мама часто розповідала), в дитячому садочку разом зі своїми одногрупниками гралися в акторів кіно. Мені було років 5, коли на телеекранах показували стрічку «Долгая Дорога в Дюны». І під час гри в нас був свій сюжет. Я грала Марту.

А ще дуже любила хазяйнувати, щоб мене ніхто не бачив. У мене була своя кухня, навіть дві. Одна - у бабусі в дворі, а інша - в батьківському. На тій «кухні» я готувала якісь фантастичні страви з листя, якоїсь багнюки (до речі, це саме робили і мої доньки).

Зараз я це називаю арт-терапією, а тоді то все була просто гра. То було щасливе дитинство, бо була купа творчості. Мені багато чого подобалося, але багато чого я не любила. Але що саме? Дуже добре, що пам'ять може стирати непотрібні файли!

Згадую, що взимку часто хворіла, і після лікарень, лікарів і реєстратур я приходила додому з мамою і починала зразу ж лікувати всіх своїх ляльок. Заводила на них картки, виписувала їм талончики, зуби лікувала, колола уколи. Була ляльковою лікаркою чи що. Цьому процесу мене бабуся, мабуть, навчила. Бо коли я певний часу жила у неї (а мені тоді було півтора року, здається) дуже проблемно було мене накормити. Тому бабуся кормила спочатку ляльок всіх, а я вже аж на останок залишалася. От тільки не пам'ятаю, чи з'їдала я ту страву, що бабуся готувала.

Дуже любила гратися клаптиками-лоскутками, бо їх у бабусі було безліч. Вона працювала на швейній фабриці, та і вдома шила. Тому такого скарбу було багато, щоб щось собі з нього вигадати.

Мабуть, шити я почала тому, що з півторарічного віку сиділа біля швейної машинки, коли бабуся шила. І біля мами також завжди сиділа з голкою, якщо вона щось там собі шпортала. У сестрички Тані цей процес шиття перейшов у професійну діяльність. Я ж залишилася любителем. 

Ось така собі творча-супертворча родина. Всі чимось займалися, шили, вишивали, малювали. Дідусь був пасічником, а я завжди була поруч, тримала дмухалку. Ба, навіть більше - дмухала на тих бджіл, щоб вони дали можливість подивитися дідусеві на рамку з медом. А качка меду – це взагалі була казка. Пам'ятаю, взяв нас (мене і Наталку, сестру двоюрідну) дідусь з собою, а бджоли стояли у Каневі. Тоді нас запам'ятав кожен куточок тієї місцини. Без дозволу старших ми спускатися з гори, порослої травою, одягнені в чистенькі новенькі сукенки. Потім вони мали вигляд пофарбованих в природний зелений колір канівської трави. Босими ногами ми бродили по гірському потічку, заглядали у ямки і рахували жабенят... ТО БУЛО НЕРЕАЛЬНЕ ЩАСТЯ!!!

У мене було щасливе правильне дитинство, наповнене творчими моментами, любов'ю і свободою. Це те, що потрібно, аби дитина була гармонійною особистістю!

Ох, ледь не забула сказати, що найцікавішим було співати з бабусею о 24.00 год. гімн Радянського Союзу. Це була остання пісня, після всіх, що бабуся знала і які ми з нею переспівували. А потім – сон.

Школа? З 5-го класу вчилася в Золотоніській музичній школі. Любила все: і заняття, і виступи на конкурсах, і подорожі до Канева, куди з'їжджалися ансамблі бандуристів з різних міст. Так, я була бандуристкою. І мені подобається грати й зараз. Дякую щиро моїй вчительці Солдатовій Катерині Степанівні, що навчила мене любити цей інструмент, навчила мене співати! А бабусі дякую, що прищепила мені любов до української пісні.

 

domisolka

 

Щастя

Зараз можу сказати, що я - щаслива людина. І хотілося, щоб про це знала, в першу чергу, моя мама, а також батько.

Якщо людина отримує насолоду від своєї діяльності, від роботи, значить вона щаслива. Це дуже круто - закривати очі, уявляти собі свою країну і летіти...

Щастя – це мій стан, в якому я перебуваю постійно! Є рідні, які вірять в те, що я на правильному шляху, є мої доньки, які дивуються новим моїм ідеям, є однодумці, яким цікаво те, чим я займаюсь. А це і є щастя. Хай там як не складається життя, право бути щасливим є у кожного. В це просто потрібно повірити своїм розумом. А серце, душа тільки підтримають ваш вибір. І тоді виходить стан гармонії – гармонії душі, тіла і всесвіту.

Я не думаю про нещастя. Так мало днів для того, щоб отримувати кайф від того, що ти живеш! У мене немає часу на те, щоб бути нещасливою!

 

Задоволення

Ой, задоволення... Спілкування, постійна імпровізація, шалений потік думок, ідей, планів, процес їх реалізації, шлях до здійснення цієї мети, музика, СМІХ, радість від того, що ти комусь покращуєш настрій, бажання вчитися, пізнавати щось нове, здивування в очах моїх доньок, обійми, любов, просте і звичне «Дякую, все було чудово» від тих, кому створювала свято, ЗАКОХАНІСТЬ і КОХАННЯ!

 

Речі

Я вільна від речей. Не маю залежності від них. Люблю і до цих пір пам'ятаю м'які іграшки. Моя улюблена – дуже-дуже – рудий котик. Це антистрес, у якого на 5-й точці шарики заховані, які моментом підіймають настрій. А ще я почала колекціонувати клоунів. З різного матеріалу і різного розміру.

 

P1010072

 

Історії з життя

Зараз мені дуже смішно згадувати той момент, коли я провалилася під лід. Дякуючи однокласниці Тамарі і Янголу-охоронцю, я зараз жива і можу відповідати на ваші запитання. А ще дуже кумедно в пам'яті вимальовуються ті дні, коли я в пологовому будинку намагалася рахувати східці, маючи на меті швидше народити донечку! Я ходила по них з першого по п'ятий поверх. Але вона народилася тоді, коли того сама захотіла))). Яка мама була – така ж і дитина зараз непосидюча!

А ще кумедним і дивним для мене було запрошення привітати іменинницю з Днем народження. У мене на той час був лише один образ – ДоМіСольки – клоунеси. І замовили клоуна. А іменинниці виповнилося... 35 років. Так! 35, я не шуткую. І коли мені зараз говорять, що дорослих не можна розвеселити, і клоуни – то все дурня, я просто посміхаюсь. Ви б бачили очі тієї дівчинки 35-річної!!! Дорослим, в більшій мірі, не вистачає любові і сонячного настрою.

 

Думки

Думаю, що потрібно жити СЬОГОДНІ, говорити «ЛЮБЛЮ» сьогодні, ОБІЙМАТИ сьогодні, ПІКЛУВАТИСЯ, БЕРЕЖЛИВО СТАВИТИСЯ ДО ПОЧУТТІВ ІНШИХ – СЬОГОДНІ!!! Бо завтра може не бути!!!

Думаю, що я можу ще зробити, чого ще не робила. Думаю, чим я можу бути корисною тим, хто на даний час слабший морально і психологічно.

 

DSC 0395

 

Сенс життя

Якщо я – це і єсть життя, тоді хочу максимального комфорту. Душевного і фізичного,  морального і матеріального. Наповнюю життя цікавими людьми, новими проектами, задумами, мріями, які мені допомагають реалізовувати мої найрідніші люди – донечки, мама, сестра, батько, друзі.

 

Відпочинок

Найкращий відпочинок для жінки – це полежати на дивані біля телевізора, переглянути 3-4 кінокомедії або якісь гумористичні програми. ТАК! Не чоловіки відновлюються лежачи, а жінки!

Я збагачуюсь енергетично, коли співаю або танцюю. Тривалих розвантажень-відпусток за останні роки не мала. А так круто підіймає настрій подорож у те місто, де ще ніколи не бувала, прогулянка до води або ж у ліс, чашка імбирного чаю з хорошим другом, морозиво і, звичайно ж, львівська кава.

 

Улюблена книга

ЛЮБЛЮ дуже КАЗКИ! Улюблені книги - це Гі де Мопасана «Милый Друг», О. Кобилянської «Царівна». Часто читаю В.Зеланда.

 

DSC 8686

 

Хобі, захоплення

Зараз моє хобі – це моя робота! Захоплення – це теж моя робота. Бо без захоплення якоюсь подією, святом не можна виходити до людей. Вже ось чотири роки захопленням є все, що стосується арт-терапії.

 

Сміх

Сміюсь часто! Взагалі дуже емоційна! Тому можу сміятися і плакати водночас.

 

Чи смішно клоуну від своїх жартів?

Буває, дуже смішно потім, після свята. Дуже часто робота непередбачувана і доводиться викручуватися на повній імпровізації, придумувати різні ситуації... І переконуюсь, що в кожній людині захований такий потенціал, про який вона і не здогадується. Радію дуже з того, коли поважний пан вміє радіти і видає такі номери, що декому з 95-го кварталу потрібно ще постаратися так веселити своїх глядачів.

"Прийомчики" клоуна – то вміння імпровізувати.

...Особливо тоді, коли запрошують на свято до діток, а виявляється, що батьки, дорослі дяді і тьоті чекають клоуна чи не більше ніж діти. І тоді – експромт, бо реально ж не готувалася розважати дорослих. А скільки ж радості у дітей від таких моментів свята, коли дорослі перетворюються в дітей. Тому говорю ВЕЛИКИМ ДІТЯМ частіше знаходити в собі дитину, маленького хлопчика чи дівчинку, радіти життю так, як це вміють робити діти!


Коли не вдається розсмішити

У кожного маленького глядача чи дорослого є право вибору. Кожен обирає сам собі настрій. І радіти чи не радіти, сміятися чи не сміятися – право кожного. Раніше я дуже переживала, коли бачила байдужість в очах дорослих до своєї роботи. Але зараз я даю в душі собі установку: «головне на 100% правильно виконати свою роботу». Якщо людина хоче радіти, то вона це буде робити за будь якої погоди. І це нормально, що є оптимісти і песимісти. Бо якби були всі однакові – було б не цікаво жити і працювати.

 

P8240141

 

Вибір професії клоуна

Я не обирала цю професію. Так сталося. Як у казці: «Наліво підеш – коня знайдеш, направо – пропадеш, прямо підеш - клоуна знайдеш».

Ось так і в мене вийшло. Я обрала собі роботу ведучої свят 5 років тому. Весілля – свята сезонні. А от дні народження – святкуються постійно! Це - перше. В по-друге, робота повинна приносити тобі, в першу чергу, задоволення. Моя теперішня робота приносить мені колосальне задоволення. Але ж я не закінчувала театрального інституту, навіть в театральний гурток не ходила, бо в нас його просто не було у місті.

Звичайно, я не знаю, чому навчають в цирковому училищі. І що таке сценічна мова – це питання для мене відкрите! Говорю чесно і відкрито. Але я точно знаю, що якщо є шалене бажання зробити своє життя яскравішим – все вийде. Тепер я можу робити це і для інших. Робити життя людей яскравішим - це дуже круто!

Колись моя однокурсниця Ірочка, коли я вела у її племінниці свято в ролі ДоМіСольки, сказала: «Треба було вчитися 5 років в університеті. щоб потім працювати клоуном? А ти може спробуєш знайти роботу вчителя у школі?». Але саме цікаве, що я зараз, певною мірою, вчителька і є)) Я ж вчу радіти, і радію від того, коли у дитини чи у дорослого з'являється посмішка. Шкода, що коли вчились наші батьки, ми, і коли вчаться наші діти, не було у немає предмета «Урок Щастя». Це – ще один мій проект.

 

PC220051

 

Коли сумно

Повторюсь, що я дуже емоційна. Тому сум і радість – завжди поруч. Що роблю, коли сумно? Даю собі установку: сьогодні сумую, а завтра... І пишу план на завтра. Хоча я не планова людина зовсім! Емоції частіше стоять на першому місці, ніж пункти плану.

Знаю, що сум, депресивний стан призводять до хвороб. А вірус поганого настрою – дуже стійкий і від нього страждає в першу чергу душа.

Тому порція гумору зранку на сніданок, гарна тарілочка сміху – в обід, неймовірний солодкий десерт – чашечка кумедної посмішки – на полуденок, а на вечерю буває шалений сміх або ж сковорідка підсмаженої кінокомедії чи комедійного шоу. Ось моя дієта! ЗАРАЗ РАДЖУ ЇЇ ВСІМ! І ДОРОСЛИМ, І МАЛИМ!

Освіта психолога мені, звичайно ж, у цьому допомагає – бути в гуморі постійно. Краще посміхатися, ніж пити пігулки. Це однозначно. ГОЛОВНЕ - ВІРИТИ, що сміхотерапія – це позитивний метод в лікуванні будь-яких хвороб. Тому, коли знайшла інформацію в інтернеті про лікарняних клоунів, які вже є у Києві, то раділа мов дитина, коли їй дарують подарунки. Не вагаючись, відправила анкету на участь в школі Лікарняної Клоунади, і тепер збираюсь їхати ще на одні тренінгові заняття, які будуть проводити лікарі-клоуни з Італії. З новими знаннями приїду до Черкас, і вже на заняттях Черкаської школи Лікарняної Клоунади зможу поділитися здобутками і досвідом з тими хлопцями та дівчатами, які зголосилися бути Лікарняними Клоунами у нашому місті. Приєднуєтесь до нас?

 

Ефективність лікарів-клоунів

У лікуванні ефективними є всі методи позитивної психотерапії. І однією з таких є клоунотерапія, яка не можлива без сміхотерапії, ігротерапії, казкотерапії, арт-терапії. Про те, що ці методи ефективні пишуть багато видань. Здоровою людина буде тоді, коли вона буде щасливою.

Чим більше щастя, тим більше ендорфінів, які збільшують стійкість організму проти вірусних інфекцій, проти стресу, в якому знаходиться кожна людина, якій говорять про неприємну, а інколи і страшну хворобу. І в таких ситуаціях дуже класно, коли поряд є ДРУГ – ЛІКАРНЯНИЙ КЛОУН, який дає дитині можливість намалювати інше життя в уяві чи на папері. Лікарняний Клоун – це той, хто лікує сміхом та посмішкою. Сміх і посмішка - це те, чого так бракує нам у спілкуванні одне з одним.

Лікарняний Клоун – це той, хто може просто так обійняти, розповісти казку, проспівати колискову для батьків, яким так потрібна психологічна, а то й просто дружня підтримка. Бо лікарняний режим – дуже не солодкий, напружений, відповідальний. А все це призводить до стресу, якого можна позбутися медикаментозним методом лікування або ж з допомогою Лікарняного Клоуна.

Бажаю всім читачам бути щасливими. Бажаю Вам товаришувати з дитиною, яка живе у кожного в душі. Бажаю Всім легко ставитися до всього, що трапляється у Вашому житті. Побільше радості, усмішок та любові одне до одного!

 

До речі, перша зустріч для всіх охочих у школі Лікарняної Клоунади відбудеться 19 квітня. Тож, якщо ви бажаєте приєднатися до цієї благородної ідеї, телефонуйте: 067-588-68-56. Або пишіть на ел. адресу: gurovv11@yandex.ru.


 

 

 

 

 

 

 

Фото надані героїнею публікації

Поділіться з друзями: