Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


10 Черв 2018

Валерка Меренкова: "Все, що нам потрібно, — всередині нас"

Автор 
Читайте більше в рубриці Людина
 

"Та що як насправді нікому з нас не потрібно шукати щастя? Що як ця опція вмонтована в нас автоматично? І всі ми народжуємося щасливими?" – розмірковує Валерка Меренкова.

Мене надихають чужі слова, які складаються у витончені рядки

34497843 588357788203164 1976998004971798528 n

У паспорті записана як Меренкова Валерія Сергіївна, але друзі називають просто – Лерця чи Валерка. Вважаю себе письменницею, про себе багато розповідати не вмію і не люблю. Життя моє розпочалося за стандартною схемою: народилася, не давала батькам спати, запускала кішку в пакеті у космос, пішла у садочок, не спала під час обіднього сну, пішла до школи, де дуже пошкодувала про такі свої «помилки минулого». А потім щось пішло не так, щось дало збій, коли я написала свій перший вірш…

А далі, як то кажуть, все було як в тумані: філологічний факультет, чотири роки шліфування слова та писанини в стіл. А трохи згодом перший конкурс фентезійних оповідань «Брама», де я дебютувала із оповіданням «Ловці сновидінь» під псевдонімом Мефістофель. І все, зупинитися не змогла… Того ж року посіла друге місце на IV Всеукраїнському конкурсі молодої української поезії та української авторської пісні імені Марини Брацило «Хортицькі дзвони» (у номінації «Авторська пісня»). Деякі мої поезії також потрапили до поетичного альманаху конкурсу. Брала участь у конкурсі відео-поезії CYCLOP 2017 із віршем «Подорожній» та потрапила до довгих списків. Почала брати участь у читаннях, відвідувати богемні виставки, тусовки, поетично-мистецькі події.

Поезія для мене – це музика

34598174 588357668203176 3655122812206579712 n

Взагалі досить довго я не бралася за «перо» через особисту драму та початок зламних подій наприкінці 2013 року, які перевернули мою свідомість. Моя муза замовкла. Зібрала речі та втекла. Це тривало три роки. Наприкінці четвертого курсу я почала писати не в стіл. Важко, поганими словами і затертими порівняннями. Але почала. Відчуття були такі, ніби я потрапила в серйозну аварію і починаю вчитися заново ходити. Так і було: я вчилася заново писати.

Тепер я надолужую часи мовчання, оте своєрідне модерне «шевченківське» заслання, коли я сама себе позбавила права писати. Мене надихають чужі слова, які складаються у витончені рядки, брудні дощові вулиці та темні осінні дні. За освітою я ще й музикант. Тому поезія для мене – це музика, яка складається з літер, а не з нот. Але має таке ж неповторне звучання.

Що таке щастя?

34701428 588357854869824 5302308375848026112 n

Шукати щастя — це, знаєте, такий собі тренд. Бо ж усі шукають щастя, а той, хто цього не робить, якийсь божевільний чи неправильний. Хіба ж не так? Ми з дитинства чуємо від батьків про це фантастичне, міфологізоване щастя, говорячи про яке вони чомусь опускають очі, зітхають. А всі ці традиційні тости про щастя-здоров’я? Це класика! Казки, романи, пости в соцмережах — і там, і тут, всі наввипередки шукають щастя.

Взагалі щастя — ідеальна маркетингова приманка, бо варто десь розмістити це слово, на банері чи рекламному проспекті, або на якомусь ціннику чи вивісці — ажіотаж гарантований. Вишикується величезна черга, де кожен буде штовхати одне одного у спину, аби швидше отримати свій шматочок щастя. Бо ми такі спраглі до цього, нам не хочеться нічого іншого, тільки «знайти своє щастя». І кожен день перетворюється на гонитву, і ми стрибаємо по головах, виправдовуючи себе тим, що просто намагалися «бути щасливими», а інколи навіть намагаємося відібрати те щастя в інших, бо нам же ж воно потрібніше.

Ми перетворюємо щастя на якийсь культ. І готові заради нього на будь-які жертви. Готові продати всіх та віддати все. Бо кому ж хочеться бути нещасливим?

Та що як насправді нікому з нас не потрібно шукати щастя? Що як ця опція вмонтована в нас автоматично? І всі ми народжуємося щасливими? І насправді нічого не треба шукати, бо все, що нам потрібно — всередині нас.

Поділіться з друзями: