Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


26 Січ 2018

Тетяна Кришталовська: "Мрії самі вирішать, кого, коли і за що ощасливити собою"

Автор 
Читайте більше в рубриці Людина
 

"Щастя – в унікальній можливості щоранку бачити сонце і без остраху іти назустріч новому дню", – розповідає Тетяна Кришталовська – героїня рубрики Людина на НародUA.

 27157216 1585024644909388 939868700 n

 

Тетяна Кришталовська, 30 років. Народилася на Полтавщині, живе і працює в Києві. Літературний редактор. Цікавиться психологією міжособистісних стосунків та різними видами мистецтва.

 

Я всіх спантеличила дівчачим вереском

Моя поява на світ була несподіваною, оскільки родина очікувала на хлопчика Юрка. Тож, сповістивши в пологовому будинку про своє народження пронизливо високим, заповзятим і життєствердним дівчачим вереском, я всіх спантеличила. Брат назвав маму слабачкою, бо вона не змогла «дотягтися до верхньої полички, де лежали хлоп’ятка» (таку історію для нього вигадала бабуся), однак на жартівливу пропозицію обміну не пристав: «Та хай уже буде, вона ж наша!»

Або щаслива, або відома

Відбулася ця подія напередодні одного з найвеличніших християнських свят – Різдва Христового. Старі люди тоді сказали мамі: «Народжені на Святвечір особливі, позначені Богом. Буде вона в тебе або щаслива, або відома». Я й досі не розумію, чому ці прикметники взаємозаперечні, але щастя, ясна річ, для мене цінніше, ніж слава.

Зауважу, що я прикрасила собою «чоловіче товариство», бо стала першою дівчинкою на весь пологовий будинок (два дні народжувалися тільки представники сильної статі). Можливо, цей факт пояснює те, чому спільну мову з чоловіками завжди знаходжу легше, ніж із жінками…

Моїми подружками в дитинстві були сусідські бабці

До п’яти років мене виховувала бабуся, вчителька за фахом. Вона прищепила любов до слова, скромність, душевність і людяність. Моїми подружками були не однолітки, а сусідські бабці. Я любила за ними спостерігати, сидіти на лавці і слухати їхні розмови. Напевне, саме тому часто чула на свою адресу: «Щебече, як стара», «Розмірковує, як стара», «Читає, як стара». Помітивши цю «старість», батьки-педагоги віддали мене до школи у п’ятирічному віці – такий собі експеримент. Його успішність неабияк надихнула маму з татом, тож вони вирішили не зупинятися й експериментувати далі. Так в 11 років я опинилася у знаному в регіоні філологічному ліцеї, розташованому за 32 км від дому. Відтоді почалося моє доросле, самостійне життя. П’ятирічне перебування без батьків у підлітковому віці, інтенсивне навчання і потреба давати собі раду загартували мене, дисциплінували, привчили до самоорганізованості, відповідальності, зібраності і старанності.

«Огранювач» текстів

У 16 років я приїхала до Києва і вступила на факультет журналістики одного зі столичних вишів, обравши спеціалізацією видавничу справу й редагування.

Ось уже 12 років я працюю «огранювачем» різноманітних текстів, допомагаю авторам поліпшувати їхні творіння на мовному і стилістичному рівнях, усувати зайвину, увиразнювати сильні місця. Завдяки нашим спільним зусиллям з’являються книжки, газети, журнали, мистецькі альбоми, стають грамотнішими сайти, блоги і рекламні продукти, у зросійщених сферах суспільства помаленьку утверджується українська мова.

Унікальність моєї професії полягає в тому, що вона потребує певної жертовності й відмови від самолюбства: я служу чужій творчості і при цьому зостаюся непомітною, перебуваю наче в тіні.

Пізнавати світ і себе в ньому

Однак я безмежно залюблена у свою роботу, яка стала способом життя і не обмежується графіком «від 9:00 до 18:00». Вона дає мені змогу безперервно пізнавати світ і себе в ньому, контактувати з непересічними особистостями, навчатися в них чогось нового.

Люблю людей, які мене оточують, стараюся радувати їх, роблячи добрі справи.

Цікавлюся психологією міжособистісних стосунків, різними видами мистецтва й усім, що допомагає зростати і рухатися вперед.

Принади життя – у несподіванках

У моєму житті часто буває так, що мрії – не повірите! – здійснюються. Тільки мріяти треба легко, надзвичайно щиро, невимушено, спонтанно. Мрії не люблять, коли за ними полюють удень і вночі, коли їх перетворюють на надокучливі та нав’язливі стани або думають про них 24 години на добу. Мрії воліють, щоб їм давали свободу, відпускали у широкі простори. Вони самі вирішать, кого, коли і за що ощасливити собою.

! Навчаючись перший рік у ліцеї, я опинилася на масштабному щорічному фестивалі шкільних талантів. Сиділа у залі, милувалася дійством. Спостерігала, як на гарно декоровану сцену будинку культури виходять обдаровані діти, демонструють свої здібності, одержують дипломи. У голові на мить спалахнула думка: «Я теж так хочу, але чим заслужу таку честь?» і одразу ж згасла. Я жила собі далі, робила звичні справи, забувши про те мимовільне бажання. Минає два роки – і я, вбрана у розкішну сукню, стою на тій самій сцені, читаю власні вірші, отримую від директора грамоту за досягнення на олімпіадах з української мови. І це повторюватиметься не раз.

! Приїхавши до Києва як абітурієнтка, проходила повз центральний корпус Києво-Могилянської академії (у цей ВНЗ навіть не вступала, бо вирішила, що недостойна). Він мене настільки привабив, що я захоплено сказала мамі: «Оце тут навчатися б!» Сказала – і забула. Здобувала освіту в іншому закладі, влаштувалася на роботу. А через чотири з половиною роки мене, ще студентку, запрошують сюди… літературним редактором – редагувати монографії та наукові статті… викладачів.

! На четвертому курсі університету писала курсову роботу з термінознавства й активно послуговувалася працями відомого мовознавця. «Як же хочеться познайомитися з ним! Він такий розумний!» – промайнула притьмом думка і зникла. Минає три роки – і він приносить у видавництво, де я працюю випусковим редактором, рукопис своєї нової книжки. Відтоді я зредагувала чотири його рукописи, а він став моїм порадником.

! Мала незреалізовану мрію викладати, але на цьому бажанні не зациклювалася: я ж свідомо зробила інший вибір. А з часом мені запропонували прочитати лекції з редагування студентам, поділитися з ними досвідом і відповісти на їхні запитання.

! Помітила, що інтелектуальне середовище міцно схопило мене у свої обійми й не відпускає ні на мить. Скажімо, поїхала я на курорт відпочити, «провітрити голову» від роботи й розумувань. Першого ж дня у їдальні сідаю навпроти жінки-науковця, яка працює в Інституті політичних та етнонаціональних досліджень. Наступного дня на занятті з нордичної ходьби знайомлюся з запорізьким кандидатом фізико-математичних наук, а на вихідних моїми попутниками в екскурсійному бусику стає подружжя українознавців-львів’ян. 

Життя інтригує цікавими епізодами, дивовижним плетивом подій і своєю непередбачуваністю…

Що таке щастя?

ЩАСТЯ – У ПОВНОТІ БУТТЯ

На думку Ремарка, «щастя – найбільш невизначена та вартісна річ у світі». От і для мене щастя є поняттям, що весь час еволюціонує. Скажімо, у 30 років його розуміння інше, ніж у 20.

Сьогодні я вважаю, що щастя – це стан цілковитої, всеохопної задоволеності життям, який виникає тоді, коли людина сповна реалізовується в багатьох сферах.

Щастя – в унікальній можливості щоранку бачити сонце і без остраху іти назустріч новому дню.

Щастя – в улюбленій роботі, бо завдяки їй ти можеш творити, нести радість іншим, змінювати світ на краще.

Щастя – у щоденному спілкуванні з людьми твого середовища, які інтелектуально й емоційно наповнюють тебе. Сильне і яскраве оточення допомагає зростати.

Щастя – у неочікуваних подарунках долі, які не купиш за жодні гроші, і випадкових неймовірних знайомствах, що стають знаковими й інколи змінюють перебіг життєвих подій.

Щастя – мати щирих друзів, які розуміють тебе без слів, на рівні інтуїції зчитують переливи твого настрою, у потрібні моменти безкорисно приходять на допомогу і роками рухаються з тобою в одному світоглядному напрямі.

Щастя – у домі-фортеці, де після напруженого дня можна дати слабину й навіть заплакати. Тут тебе розрадять і підтримають, проймуться твоїм болем, хвилюваннями і підставлять плече.

Щастя – у взаємному коханні без свавілля і заглушування твоєї індивідуальності, без вимог самозречення й розчинення в іншому, але з рівноправним партнерством, однаковою системою цінностей, довірою та взаємною повагою.

Щастя – мати живих батьків і приїздити до них у гості, відчуваючи себе дитиною, але й зауважуючи свою зрілість.

Щастя – у внутрішній гармонії, осягненні та прийнятті того, що ти ідеш власним шляхом, а не мавпуєш життєві сценарії інших. Тоді зникає тривога і самокатування, що щось невідворотно вислизає з рук, що ти невдаха і відстаєш від когось, живеш не так, як очікує суспільство, не виправдовуєш чиїхось сподівань, не вписуєшся в усталені схеми.

Щастя – у вмінні дослухатися до себе, жити тут і зараз, відпускати болісне минуле, не випереджати таємниче майбутнє, покладатися на Бога й усвідомлювати, що на все свій час.

 

Поділіться з друзями: