Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


14 Лист 2017

Тетяна Кабацій-Білак: "Ніколи ні в чому не треба ставити крапку, а лише три крапки"

Автор 
Читайте більше в рубриці Людина
 

«Розвиток є завжди, і ніколи ні в чому не треба ставити крапку, а лише три крапки…», – переконана Тетяна Кабацій-Білак – героїня рубрики Людина на НародUA.

Тетяна Кабацій-Білак, 33 роки, м. Мукачево Закарпатської області. За професією юрист. Керівник "Жіночого клубу українок". Голова Мукачівської міської організації політичної партії «Європейська партія України». Працює над 22-ма інвестиційними проектами.

13310541 1635435580110594 2456369971602141320 n

Мої бабусі й дідусі

На моє виховання вплинули мої бабусі й дідусі. Найбільше часу в дитинстві я проводила у батьків тата. Бабусі завжди була потрібна допомога по господарству, а особливо допомога у генеральному прибиранні будинку. Мій дід був директором магазину в селі, а з семи онуків я була його любимою внучкою і завжди отримувала різні подарунки і солодощі... Згадую у дворі було дерево з яблуками, у нас його називали "білий налив" і на самому верху були самі великі яблука. І він завжди говорив, те саме велике яблуко — Таньці ))) ... не можна, щоб воно впало - ще кілька днів, і його треба зірвати. Це запам'яталось мені найбільше. Одне яблуко ледве поміщалось у дві мої долоні)))

Мама відривала мене від книг поїсти

Так як я народилася в селі, ми завжди працювали в полі, у мене ще дві рідні сестри, старша і молодша. Мама будила нас зранку, поки роса, близько 5-ї години, і ми йшли копати кукурудзу ))) хотілося спати, а мама завжди говорила: «якщо не хочете важко працювати на землі, то вчіться». Я це добре запам'ятала, тому за книгами просто засинала. Навчання мені не давалося легко))) Але крім книг, які нам давали в школі, я до кожного предмету знаходила енциклопедії, щоб глибше вивчати той чи інший предмет. Зазвичай шкільної програми мені було мало... я ще дочитувала додатково різний матеріал. Мама завжди розповідає, що моя старша сестра була дуже охайною дівчиною, і я завжди могла розраховувати на її речі. А от моїй молодшій сестрі пощастило менше, я навіть могла повернутися додому з прогулянки без одного чобітка...

Із самого дитинства я дуже багато вчилася. Мама відривала мене від книг поїсти. В 7-му класі, відкривши вперше книгу «Правознавство» і прочитавши «Держава – це…», визначення майже на всю сторінку книги, я захопилася цим предметом і зрозуміла, що моя професія так чи інакше буде пов’язана з ним. Після 9-го класу вступила до Мукачівського юридичного ліцею, а згодом в Ужгородський Національний Університет на юридичний факультет. Моєю мрією було - стати юристом.

21271041 1898573107130172 510949010069635245 n

Особисте, духовне і душевне

З раннього дитинства я ходила до церкви, сама з цілої сім'ї, а потім і мама почала ходити. Мій колишній чоловік був священнослужителем, для мене віра - це щось дуже особисте, духовне і душевне. Але з часом ми пішли різними життєвими дорогами. Сім'я - це театр, і жити на показ, або "так треба", або "треба терпіти або вмерти" - не моє ... Коли живучи разом ви грішите більше, ніж поодинці, то спасати треба душу, навіть якщо для цього треба розлучитися і бути "неугодним людям". Як показує життя, які б складнощі не виникали, рішення Ти приймаєш наодинці...

Ніколи ні в чому не треба ставити крапку, а лише три крапки

В житті я стала дуже специфічним юристом, адже більше 15 років віддала банківській сфері. Але минулого року я зацікавилася політикою, брала участь у місцевих виборах до Мукачівської міської ради. Я – голова Мукачівської міської організації політичної партії «Європейська партія України».

Вважаю себе патріотом, адже маючи 1000 і 1 можливість виїхати за кордон, я ніколи не уявляла свого життя за межами рідної України. Люблю подорожувати, але у всіх моїх подорожах мають місце надзвичайні знайомства і зустрічі. Нові знайомства – це завжди крок вперед, не так дипломи і нагороди, як кожне нове знайомство. Я почала подорожувати в 33 роки, у шлюбі не було можливості... Повірте, вдома найкраще))) я з радістю повертаюся додому, з радістю повертаюся до своєї улюбленої роботи. До своєї донечки.

Наразі працюю над кількома інвестиційними проектами – вірю, що розвиток України можливий через створення нових робочих місць завдяки реалізації інвестиційних проектів.

Мені 33 роки і ще багато пунктів не виконано у моїх записниках та планах!

Моя допитливість не має меж. Мене не цікавить те, що на поверхні або те, про що знають всі. Мене цікавлять глибинні знання в тій чи іншій сфері. Витоки, де все бере початок. А ще я знаю, що будь-які знання неостаточні, розвиток є завжди, і ніколи ні в чому не треба ставити крапку, а лише три крапки… Так само і в житті. Я не перевтомлююсь, адже роблячи ту чи іншу справу я паралельно і відпочиваю. Мій розвиток мене не втомлює. Навпаки, коли ти із захопленням і бажанням щось робиш, то навіть не помічаєш часу.

Я люблю життя

Які у мене захоплення? Я люблю життя... Насправді воно дійсно у кожного з нас одне, і воно по-своєму прекрасне...я дякую і за хороших людей на своєму життєвому шляху, і за не дуже хороших. Вірю, що в цих не дуже хороших людей... можливо в цей момент ситуація така в житті не найкраща. І у самої не кожен день святковий настрій, але намагаюсь стримувати свої емоції. Найважче це робити у процесі виховання дочки, вихід один - просто дружити.

Серце болить за Україну. Тут народилися мої батьки, тут народилися я, і тут я народила. Це моя країна, і у нашій країні війна... На мою думку, не армією треба мірятися, а дипломатичним шляхом вирішувати це питання і почати нарешті працювати, розвивати економіку, створювати робочі місця, тим самим покращуючи рівень життя громадян.

20046836 1873289959658487 5938038227358829133 n

Мені пощастило з родиною

Мені дуже пощастило з родиною. Коханий чоловік мене підтримує у всіх справах, для мене він і батько, і друг, і брат, і порадник, і колега, і підтримка, але насамперед – найкращий чоловік. У мене чудова донька-подруга, їй 13 років. Вона така сама, як і я, допитлива до всіх сфер життя – не лише в навчанні. Звісно, як мамі, мені доводиться направляти її допитливість в потрібне русло і непомітно для неї контролювати. Мені пощастило з батьками, моя мама – це моя підтримка у всьому і завжди. Вона завжди вислухає мене, але не завжди радить, каже, що не у всьому має досвід. Втім, щоразу нагадує про дотримання моральних цінностей та важливість залишатись людиною у будь-якій життєвій ситуації.

 
Більше на цю тему