Щастя це

Щастя - це ділитися світлом, любити. Поділіться зі світом своїм ЩАСТЯМ. Ставайте нашими героями і партнерами.

 

Зробіть світ щасливішим! Поділіться своїм щастям!


10 Серп 2013

Стас Шумлянський: коряжки, спонтанність і пошук своєї мови

Читайте більше в рубриці Людина
 

Стас Шумлянський грається "коряжками", любить роззутися й посидіти під деревом. Займається кундаліні-йогою, а також різноманітними проектами, в том числі "Молодим радіо". Народився в Житомирі. Живе в Києві. До 5-ти років Стас грався тільки з сестрою та її подругами й практично не гуляв у дворі. Відчуття "потоку справжнього життя", як і перший сексуальний досвід, прийшло у 16 років в таборі "Артек". Серйозно захоплювався історією, вивчав політологію. Але це все - вже в минулому. Покладається на інтуїцію і спонтанність. Вважає, що світ добрий, а все, що відбувається, розвиває.

Дитинство

Перша моя згадка про дитинство – як батьки приїхали з моря і привезли мені іграшку. По-моєму, це були такі дерев'яні півники, які, коли ти їх смикаєш, то вони дзьобають. Вони мені їх привезли, а я взяв і бахнув ними сестру по голові. І вона дуже плакала. Сестра старша на чотири роки.

Мабуть, мені було десь півтора роки. Це один із перших спогадів.

Майже ніколи не згадую дитинство. Не знаю чому. Якщо говорити про десять років школи, то в мене взагалі немає приємних спогадів. І психологічно важко було, і навчання важке було: математична школа і так далі. Хоча ніби непогано вчився, срібна медаль... Але постійно була напруга. Плюс така "олд скул", радянські вчителі не в найкращому розумінні. Дуже багато на страху трималося.

- Ти математик?

- Ні, за складом я гуманітарій. Моя сестра там вчилася. А мене за сестрою віддали туди. Батько також там вчився. Школа вважалася однією з найкращих на той час шкіл в центрі міста.

Згадується, як в чорнобильське літо ми були в Ялті. Ціле літо. Мені було шість років. Багато спогадів залишилося. Мама нас туди із сестрою привезла. Це було після аварії, десь у травні. Мама трохи з нами побула, потім бабуся приїхала, а вже у серпні – батько з мамою.

Пам'ятаю набережну. Пам'ятаю, як ми їли в кафе збиті вершки з чорносливом. Пам'ятаю, що там, де ми жили, були здоровенні бронзові жуки в садку.

- Не хрущі?

- Ні. Вони були такі райдужні - в розводах. Фіолетово-зеленого кольору, який переливався. І вони випорскували рідину. Ще нам тоді хазяйка казала, що вони рідкісні, в червоній книзі.

 

stas4

 

Іграшки

У нас була величезна чорна сумка з іграшками, набита всілякими іграшками. Наші обігові іграшки лежали в якійсь корзині. А всі "зайві" батьки забирали в цю сумку. Ми жили в двокімнатній квартирі вчотирьох. А ця сумка лежала в кладовці. А потім хтось згадував про неї і ми її діставали. І там був справжній "клондайк". Іграшки, які ми вже встигли забути. Це був цілий "хепенінг". Ми виймали їх, дивились, грались.

Я грався з сестрою. Років до п'яти-шести тільки з нею грався, з її подружками. Ще в мене із зором були проблеми, робили операцію якусь. Тому мене не дуже в двір випускали, тряслися. Через це я не дуже грався у всі ці футболи... З хлопцями гратися вже почав в 7-8 років.

 

Навчання

- Цікавився у школі історією. Потім в Могилянці історія стала політологією. Закінчив бакалаврат з політології. Цікавився політикою, писав на всякі політичні теми. Потім була магістерка з журналістики. Мене ще на другому курсі зачепила мовна політика. Я цим займався з 1999 року до 2009 року, коли захистив я дисертацію... Але зараз воно в мені не резонує. Нецікаво. Перегорнув сторінку. Я знав, що не буду в науці працювати, але пройшов всі ці процедури, ВАК і так далі.

 

stas5

 

Знакові події

Для мене була важлива подія, коли я поїхав в "Артек". Це був випускний клас. Десь у квітні-травні. Чому поїхав? Я кілька останніх років їздив на республіканські олімпіади з історії. І мені як якомусь там призеру прийшла рознарядка на безкоштовну поїздку в "Артек". А це якраз був кінець навчання. А я ще тоді на медаль ішов, треба іспити здавати. А я такий сумлінний хлопчик: "Як його їхати?" Я до того їздив кудись епізодично, але так, що на місяць поїхати відірваним від батьків, то – ні.

Колектив однолітків. Плюс я до того не був жодного разу в таборах.

У нас була нетипова зміна – переможці олімпіад. Цікаво, що з хлопцем, який був зі мною в таборі (в сусідньому загоні), ми вчилися разом в Могилянці і жили в одній кімнаті в гуртожитку. З іншим хлопцем, Ігорем, який був в моєму загоні, ми через десять років знову відновили зв'язок. Він в Академії наук працює.

Плюс у мене там був перший сексуальний досвід. Багато таких яскравих спогадів.

Я от зараз озираюся назад і розумію, що тоді, мабуть, вперше з'явилося внутрішнє відчуття, коли ти в потоці. Коли ти відчуваєш цей потік життя, коли ти в ньому, а він – в тобі. Потік справжнього життя.

Найбільш знаковий момент був, після якого я сильно змінився, коли ми з дівчиною розійшлися – ми з нею були разом 4 роки. Багато відкрив для себе.

Почався пошук відповіді на питання "чому це відбулося?" А потім це пішло глибше і прийшло відчуття себе і того, що все, що зі мною відбувається в моєму світі, все всередині. Тобто причини – всередині, а зовні – їх відображення, наслідки.

Насправді багато було в житті відкриттів, інсайтів – це не якісь конкретні ситуації, а постійний процес.

Потім в якийсь момент прийшло розуміння, що все, що трапляється, це завжди класно. Навіть якщо воно засмучує чи ображає. Усе так влаштовано в цьому світі тільки для моєї користі, мого розвитку. Цей світ добрий і люблячий.

 

stas2

 

Жити моментом

Я намагаюсь і найкраще себе почуваю, коли мені це вдається, - жити тут і зараз. От зараз ми з тобою сидимо на сонечку, ти мені задаєш якісь питання, я в себе залажу... Не знаю, чого я відповідаю, але мені класно. Гріє сонце в ліву щоку.

Я цю ідею – бути тут і зараз – в свідомому віці почув, може, в років 16-17. Думав: "Так, хороша ідея. Варто так життя прожити. Але як це зробити?"

А зараз я так дуже часто живу. Не можу сказати, що це постійний процес, але часто це виходить. Тоді нема проблем.

 

Бабуся

У мене бабуся померла десь місяць тому. Я дивуюсь, що в мене не було якогось такого відчуття горя. Це просто сталося. Навіть коли ми збиралися з родиною, коли така атмосфера гнітюча. Але не було насправді цього гнітючого відчуття.

Мені її бракує інколи. Пам'ятаю, вона вже погано ходила, і ми з нею виходили по Михайлівській, пішохідній нашій вулиці, в Житомирі гуляти. Я іноді там буваю і думаю, що зараз би зайти до бабусі. А потім згадую, що її вже немає.

Але якось немає відчуття горя, негативу.

 

stas6

 

Йога

Я не знаю, що допомагає. Хоча допомагає кундаліні-йога. Це йога усвідомлення. Це можна назвати простими вправами. Наприклад, піднімаються ноги протягом 15 хвилин від підлоги. Є там медитації, дихання.

Ти можеш проявити волю, вийти за межі тіла. Ти бачиш, що ти – щось більше. Так, тілу боляче, але ти проходиш крізь біль, дискомфорт. Бачиш, що насправді ти – не тільки тіло.

І момент уваги. Справжнє я – це моя увага. Насправді всі мої відчуття, думки, почуття – це все моя увага. Мені може боліти палець на нозі, може світити сонце в ліву щоку, можу відчувати смак кави, думати про те, що треба зробити завтра чи пізніше. Куди я спрямовую свою уваги – тим я і є.

Більшість часу наша увага на якихось негативних речах. Ще частіше вона на тому, чого не існує. Тобто вона на тому, що сталося раніше, і ми це все в собі "пережовуємо". Хоча його вже нема. Виходить, що ми своє життя витрачаємо на те, чого не існує. Або увага на майбутньому – якісь плани і так далі. Цього теж не існує. Коли вдається бути тут і зараз – оці секунди, хвилини й години – це і є наше справжнє життя.

- Скільки займаєшся йогою?

- Десь півтора роки. Привело мене щось туди.

Я також прийшов до того, що якісь важливі, справжні рішення приходять звідкись. Як у винахідників.

У мене було відчуття внутрішньої слабкості. Я подумав, що треба ставати сильнішим внутрішньо. Я вже знав про якісь чакри – енергетичні центри. "Це, напевно, третя чарка. Мені щось з нею треба робити", - подумав я.

В інтернеті випадково натрапив на блог про кундаліні-йогу. І пішов туди.

 

stas3

 

Те, що може роздратувати

Люди. Наприклад, дівчина, про яку я згадував - ми досі спілкуємось. Не можу сформулювати, чи це зв'язок з минулим, чи сьогоднішнє.

Також бувають такі моменти з директором нашої громадської організації, коли кричу і б'юся в істериці (сміється). Він такого правильного, чиновницького складу, а я – багато в чому розгільдяй. Ми таким чином взаємодоповнюємо один одного. Але часом входимо в клінч. Наприклад, пишемо проект і я закладаю 10 чи 15 тисяч доларів на сайт - складний сайт, багато роботи. А він мені: "Та ти що, хто дасть гроші на сайт, який коштує як машина?! " На щастя, такі моменти бувають рідко (посміхається).

 

Задоволення

Я не виділяю щось. Мені найкомфортніше, коли я можу насолоджуватися тим, що є. Найчастіше це щось несподіване. Я кудись біжу, поспішаю, а потім сам собі кажу: "Ну добре, не встигну, і що буде? Сідаю на лавку, гріюся на сонечку і годую голубів".

 

Одяг

Я раніше на одяг не дуже звертав увагу, але з якогось моменту стало з'являтися багато незвичайного одягу, при цьому немає якогось одного стилю. От зараз якісь такі стиляжні пішли речі. З'явилися штани світлі, завужені, з підтяжками. Не знаю, чого я їх вибрав. Перед тим купив салатового светра. Є жовтий реглан із червоним колом-мішенню посередині.

 

stas1

 

Улюблені речі

У мене нема зараз свого простору, де я живу постійно. Тому мої речі розкидані. У сестри, батьків і на роботі.

Я став речі інтуїтивно вибирати. Іду, думаю про щось інше, а тут раптом дивлюсь – моє, треба брати. У мене, наприклад, лежать три картинки – триптих на тему інь-ян, які, я думаю, колись повішу собі на стіну в спальню. Я їх купив невідомо чому, бо поки немає їх куди вішати. Купив їх десь рік тому. В помаранчево-зелено-чорних тонах. Це якраз кольори логотипу "Молодого радіо".

Займаюся зараз деревом, коряжками різними. Знаходжу коряжки. От у вас на березі знайшов "чортів горіх" чи як він називається. Я в Києві їх бачив тільки в Гідропарку на нудистському пляжі.

Я їх збираю, деякі обробляю. Типу підставки для паличок ароматичних. Мене цікавить мінімум обробки. Обдерти кору, відполірувати воском, показати цю природну форму.

 

DSCN4160DSCN4234

 

Сенс життя

Хочеться знайти свою мову, якою говорити з людьми, з простором. Мову в широкому сенсі. Можна сказати покликання. Я бачу людей, які знайшли свою мову. Хтось співає. Хтось малює.

- Хтось на базарі продає.

- Такого я не бачив. Справа в тому, що це має давати відчуття, що тобі класно.

- Це обов'язково щось творче?

- Ні, не обов'язково. Відчуття натхнення, блаженства і польоту. І тобі хтось може казати: "Та це фігня, на що ти витрачаєш життя?!" А тобі пофіг, тому що це – твоє. І в тебе є внутрішня впевненість у тому, що це – твоє. А друге – відчуття кайфу.

Якщо це є всередині тебе, то це приносить користь, задоволення і драйв іншим людям.

Це може бути будь-яка діяльність насправді. Тут сенс у твоїх відчуттях.

Я би хотів знайти цю мову.

 

 

 

 

Фото надані Станіславом Шумлянським

Поділіться з друзями: